В пошуках весни на Боржаві. Мріяла про крокуси,а знайшла підсніжники.

Нарешті після 1,5  місячної розлуки  з горими, я  все-таки  вибралася  хоч і на одноденку, але в гори, туди де  зупиняється час де інший вимів. Погода за всіма прогнозами  мала бути теплою і сонячною. Я вже втратила всі надіїї ,що цими вихідними потраплю в гори, вже думала про сольний похід, але в  останній день я знайшла напарника для походу, вирішили іти на Боржаву- це один з улюблених  моїх маршрутів   ідучи Мукачівською електричок.

 23 березня 2014 р. неділя  виїзд   з  головного вокзалу  поїзд   808  Львів-Мукачево відправляється  в 7,02 год,  ми добігаємо і сідаємо в потяг.  Квиток Львів-Воловець 23 грн. Через вікно роздивляємося краєвиди гір, один погляд на ці села і рельєфи природи наповнює мене чимось, якоюсь енергією і спокоєм.

Автор усіх фото статті: О.Гавришко

Воловець в хмарах

 Наша станція, Воловець,  ми приїхали  в 10 00 год ранку. Так як ми мали деякі негаразди по прибутті на Закарпаття, то вийшли на маршрут від вокзалу в 12 00 год дня. Вирішили  підніматись через г.Плай  1330 м маршрутом, той, що біля ЛЕП,  пологішим, але вже не таким пологим який іде  лівіше. Вже вкотре ідучи селом майже при підйомі на маршрут  вівчар випасав овець. Ідучи відкритою місцевістю пізніше заходимо в ліс і  ідемо автомобільною дорогою, по дорозі  з’їжджали екстремали на мотоциклах і квадро циклах, за  40 хв ми були біля джерела, вже при виході з лісу. Пройшовши трохи ми вийшли з лісу і дійшли до Старої сироварні  висота якої 1156 м .

Як завжди при підйомі на Боржау випасаються  вівці

Я пішла оглядати сироварню вже в котре ідучи тим маршрутом, але якось спішучи не мала часу і змоги роздивитись сироварню з середини. Та ще може ніхто не підганяв. Вид  з  беттоних  вікон  старої сироварні  нагадував  мені чимось вид зі схожих вікон г. Піп Івана Чорногірського (моєї улюблнкної вершини).

Стара сироварня на Боржаві  1156 м 

Вікно старої сироварні(Боржава)

Крізь вікна старої сироварні

Розмітка  на Старій сироварні 1156 м

 Вийшовши до  вказівників біля Сироварні ми почали  обговорювати куди ідемо і що в нас по часі. Я пропонувала пінятися до  г.  Плай відпочити і неспіша до низу. Андрій же  незважаючи на наші ранішні  неприємні пригоди, хотів іти через г.  Темнатик і  г.Дзьомбик до Воловця. Я не дуже була згідна, бо часу в нас було впритичку до відправки потяга Мукачево –Львів 17 41 год. Тож від сироварні звернули ми на праву сторону .По дорозі нам зустрілися велосипедисти  і  ціла шеренга  хлопців з керівником, цих дітей було багато з 15 чоловік напевно, але вдягнені вони були залегко, тож як ми тільки піднімалися ті діти вже спускалися і керівник їхній нас попередив, що та хребті дуже вітряно. 

Отака дорога до г.Плай

 В далині г Плай 1330 м

Траверснувши  г.Плай по  праву сторону і звернули  на хребет,  по праву сторону вітер дійсно був сильний. Вийшовши на висоту   г.Плай ми побачили чудовий Боржавський хребет весь засніжений, сніг був тільки по ліву сторону хребта , г.Великий Верх   була в снігу. 

Політ над Боржавським хребтом

Споглядаю краєвиди Боржави

В далині г.Стій найвища вершина масиву Полонина Боржава

Боржавський хребет в далині

Хребет Боржава

 Весняний Боржавський хребет в снігу

Мене так манив цей білий сніг я хотіла туди до нього, але Андрій не був в захваті від моєї ідеї і хотів по праву сторон хребта на  г.Темнатик, бо він  ще там не був. 

По при сильний вітер ми ішли вперед  по всі боки були чудові краєвиди, люблю ходити хребтами, там всю красу видно.Я ішла і милувалась тими красотами, фотографувала ці  майже весняні пейзажі. Пройшовши один вказівник під г.Темнатик 1254 м за 800 метрів  біля 15 00 годми дійшли до г.Темнатик  1343 м– вершина з  металевим вказівником, не затримуючись довго на вершині і  йдемо далі. 

Під г.Темнатик 1254 м

Під г.Темнатик, вказівник

г.Темнатик 1343 м

Спуск з г.Темнатик 1343 м

Спуск з г.Темнатик, майже осінь....хоча на календарі  весна....

В далині вже виднілась Православний залізний хрест- г.Дзьомбик(Цицька), по ту сторону хреба минувши г.Темнатик снігу вже не було, а хребет нагадував скоріше осінь. По дорозі до г. Дзьомбика  було кілька скельних утворень, Андрію було цікаво полазити по них видряпавшись на чубок. Чим далі ми ішли,  лівіша частина Боржавського хребта з білим снігом на вершинах все далі і далі віддалялася від нас, а цей сніг мене так манив. Дійшовши до г.Дзьомбик (Цицька) 1215 м  до якої іде перепад висот на горі стоіть великий  залізний  православний хрест. На вершині ми зробили єдиний привал за весь похід, вирішили пообідати і попити чаю, вітер так і не вщухав, небо затягувалося хмарами. По дорозі на цьому відрізку з г. Плай до г. Дзьомбик нам не зустрічалося  жодного туриста. Час було іти далі спускатися в Воловець. Кілька фото на фоні  г.Дзьомбик (Цицька) і ми рушаємо далі. 

г.Дзьомбик (Цицька)  1215 м на фоні Воловця

Скельні утворення по дорозі на г.Дзьомбик

Небо захмарюється над Воловцем

Краєид з гори Темнатик

В далині г.Дзьомбик (Цицька)

г.Дзьомбик (Цицька) 1215 м

Дорога від вершини спочатку іде  добра, а як оминувши  останні камені по праву сторону між ними іде стежка, стежка ця всю дорогу не чітка, тому самому потрібно додумуватися куди іти головне триматися правої сторони, хоча можна і лівої, тоді вийдете теж на дорогу але іншу, але яка веде в село Воловець. Спускаючись  і ідучи лісом Андрій побачив підсніжники, я спочатку їх не бачила, а пройшовши далі, ними був вкритий цілий ліс. Таке чудо я ще ніколи не бачила, я себе відчула  як в казці про 12 місяців, як дівчина шукала підсніжники.

Підсніжний білосніжний занесений до Червоної книги України

Весь ліс вкритий підсніжником білосніжним

порхавки після зими

 Я думала підсніжники вже відцвіли, а їх було так багато, вони росли купками поміж жовтого  листя. Хотіла їхати шукаи крокуси на Чорногору, а знайшла підсніжники  і весну на Боржаві. Ми трималися правої сторони за пів години вийшли з лісу де бачили Воловець, але коли очі побачили кінець лісу- це вже не привід радіти бо далі в будь якому місці дороги немає, є чагарники,ожини, повалені дерева. Такий відрізок  дороги не великий пізніше виходимо на  штучну дорогу, тобто не природню, а вириту якоюсь технікою і вже нею виходимо на сільську дорогу. Ідучи в пришвидшеному  темпі  ми дійшли до станції Воловець в 17 10 год, в нас ще було 30  хв в запасі до потяг. Хоч і з труднощами, які  в нас були з ранку в Воловці, але  поставлений маршрут був  пройдено, вершини підкорено, а основне знайшли весну і підсніжники.

День  був чудовий, погода радувала, очі не втомлювалися дивитись на  краєвиди навколишніх  гірських масивів, свідомість відпочила від шуму і суєт, я зарядилася хорошою енергетикою і набралася  весняної сили.  

   Заміри  по часі на маршруті Воловець-Стара сироварня- г.Плай траверс-г.Темнатик-г.Дзьомбик(Цицька)-Воловець

 12 00  год. вийшли на маршрут з вокзалу у Воловці

 12 30        недобудована  хата,зелений дах початок підйому

 13 10        вийшли на автомобільну дорогу,яка іде лісом

 13.40        біля Старої сироварні

 14 10        біля г.Плай 1330м

 15 00        біля г.Темнатик 1343 м

 15 35        біля г.Дзьомбик(Цицька) 1215м

 15 52        спуск від г.Дзьомбик до Воловця

 16 30        вийшли з лісу  спуск по хащах на дорогу

 16 50       біля  недобудованої хати з зеленим дахом

 17 10       на Вокзалі у Воловці

Травневе Чорне море на пляжі Затоки (Одеська обл.)

Частина 2. Затока Чорне море.

Отакі краєвиди Чорного моря  на пляжі  Затоки  нас зустріли.

      Сідаємо на потяг  №642  Кишинів-Одеса відправка в 7 .34 в Одесі 12 18.год. Ціна квитка повного  132 лея (приблизно 90 грн на наші гроші).  Потяг такий дивний місця сидячі, наші 4 і 5 місце, нагадав мені старий потяг як в  фільмі Шерлока Холмса. В Терасполі ми в  9.50 год  поїзд зупинки не робить, на  українській таможні   в  10.40 год,  станція Кучурган , ідуть прикордонники по потягу і перевіряють паспорти. Дивно, але як ми не просили прикордонників штампа нути нам паспорт, то   вони не хотіли, сказали, що мала Молдавська сторона штамп поставити, так в нас штамп в’їзду є, а штамп про виїзд немає.  Приїхавши до Одеси пересідаємо  на маршрутку  560 до Затоки в 13 00год ( ми вирішили обрати море поза містом, а не шумний  пляж Одеси).  Ціна квитка Одеса-Затока  20 грн. Приїхавши до Затоки станція Сонячна  я взялась за пошук житла, деякі справки  я навела ще у Львові. Подзвонивши на   бази Ізумруд, Факел, Дружба, Радуга – всі з них, або не працювали бо це травень тай Пасхальні свята, або не хотіли нас брати на  одну ніч ночувати. Подзвонивши вже на базу Берьозка  мені  все ж таки вдалося домовитися нам про ночівлю, приємна жіночка на тому кінці дроту теж почала розказувати про сервіс, що ремонти недороблені в  номерах ( як  і всі попередні  жінки з якими я розмовляла). Пояснивши їй, що нам на одну ніч і  підійде  самий  простий номер, вона тоді  запропонувала дерев’яні будиночки  ціна за двох 100 грн ( по 50 грн  за кожного), нас це влаштовувало  і  я зразу погодилась. Ми знайшли ту базу -15 хв. ходьби від станції Затока  Сонячна і  поселились в будиночку. Будинок дерев’яний однокімнатний одні двері і одне вікно, закривається на ключ. В будинку 2 ліжка з постіллю, холодильник, розетки  і усе - ну головне є де спати. До пляжу десь  250 метрів. Біля моря на пляжі зовсім  мало  людей,  вода прохолодна, тому ми не втрималися і все-таки залізли у воду і пригали, ловивши хвилі. За 1,5 дні ми встигли загоріти так, що аж  згоріли і більше тижня  мучились від опіків.  Біля моря було  чудово, синє безкрає море і синє небо. Хвилі моря  і   крик чайок  нагадували  підсвідомості, що ти на морі забувши всі негаразди і буденність. Теплий пісочок , ракушки, камінчики – прямо як в дитинстві, кожного року біля моря стаєш як дитина, тішишся цьому всьому і радієш в душі. Ми лежали  на пляжі, споглядаючи на море, дурачились, фотографувались. Так минув у нас день  біля моря, ми до нього  звикали  після довгої розлуки, насолоджувались усім: солоним морем, сонцем, піском,  звуками хвиль і шумом вітру,  запахом  води,  морськими краєвидами. 

Одеса зустріла нас сонячно

Вівторок:7 травня 2013 р.  Поки Світлана міцно спала і ні в яку не хотіла встати, я все-таки  встала біля 7 години ранку, бо ж не кожен день є біля моря. Я  попрямувала  до моря, щоб пройтися вранішньою набережною, і увібрати  спокій світанкового Сонця. Чомусь люблю світанки більше ніж заходи сонця, напевно тому, що весь день попереду. Погода була сонячна тільки дошкуляв пронизливий вітер. Я трохи лежала  спостерігаючи за морем,  за птахами, потім ходила по  набережній,  малювала по піску,   бігала босоніж  по воді. В цей момент мені в душі було так чудово, момент блаженства,  я не зважала, що я сама, навпаки нічия присутність не заважала мені вбирати ті тонкі потоки енергії, радості і поєднання з природою. Відео  Чорного моря в Затоці можна глянути тут і ще одне  вранішнє море.

 травневе узбережжя Чорного Моря

ура море,тішусь як дитина

Чорне море. Затока 7 00 ранку

хвилі Чорного моря

схід сонця над узбережжям Чорного моря

 я і  вранішні морські хвилі

травневе Чорне море прохолодне

охорона Чорного моря

Автор усіх фото статті:  О.Гавришко

       Зранку  біля моря я  тільки зустріла одну жінку з Києва, яка робила вранішні вправи, мило поспілкувавшись  про  чудове ранішнє море, спокій і тишу на узбережжі,  попрощавшись  я пішла далі. Прийшовши до будиночку і поснідавши  після  9 00 год.  вже разом  зі Світланою пішли до  моря. Після 14 00 год.  попрощались з морем  пильно вдивляючись в його безкрайність і  блакитність,  щоб закарбувати цей образ в пам’яті. Сівши на автобус    вирушили  до Одеси на вечірній потяг. До потяга ще мали кілька годин, тож я вирішила зробити Світлані екскурсію  по Одесі. Обходивши  частину міста дійщли до Потьомківських сходів погулялм в цьому районі і рушили до вокзалу. Дочекались  нашого   потяга і  вирушили  до дому, до рідного Львова.  Хоч би як не було добре мандрувати, але наша мандрівка завершилась і ми почерпнули від неї тільки хороше,  отримали   хороший заряд травневих  емоцій  і вражень.

Статті до цієї  мандрівки  Чернівці  , Частина 1