Це 2 розділ моєї курсової роботи на тему:
" МОНАСТИРІ КИЄВА КІНЕЦЬ Х-ХVI СТОЛІТТЯ"робота написана на 5 курсі в 2011 р.
У середині XIV ст.
починається литовська експансія на Україні. Саме під керівництвом литовських
князів Києво-Печерський монастир відроджується. Хоч Литовський князь Ольгерд,
якому підпорядковувалися Київські землі, сповідував спочатку язичницьку віру, а
після прийняття Кревської унії в 1385 р. між Литвою і Польщею почалося посилене
насадження католицизму. Печерська обитель жила в цей період повнокровним
життям. Від татарських набігів монастир, як і увесь Київ, дуже постраждав у
1399 р. і 1416 р. У 1470 р. Велика церква Києво-Печерскої обителі була
відновлена з руїн намісником Київським, князем С.А. Олельковичем: «Перші
добудови й перебудови храму
здійснювалися в 1470р. київським князем династії Симеоном Олельковичем»[1].
Саме в той час створено шедевр скульптури-різьблений із пісковику рельєф
Богородиці-Оранти. В 1480 р. князь Литовський Ю.С.Гольшанський грамотою підтвердив права Києво-Печерський лаври
на володіння деякими землями. Києво-Печерський Лавра тоді знову почала потроху
відновлюватися. У 1482 р. татарський хан Менгли-Гірею знову розграбував Київ і
разом із ним Печерський монастир, який знову після того запустів. У ХVI ст.,
завдяки Острозьким князям - Костянтинові Івановичу і його сину Василеві, Києво-Печерський
Лавра знову почала відновлювати свій старий благоустрій. Джерел, що
повідомляють про життя Лаври в цей період, збереглося мало. Завдяки тому, що
Чингисхан і його спадкоємці, за
особливостями свого вірування (вони шанували
божества різних релігій), виявляли віротерпимість, є підстави
вважати, що життя і богослужіння в монастирях не припинялися.
Печерський монастир справив певний
вплив
і на розвиток церкви в російських землях у тяжкий для них час. Так, у
другій половині XIV ст. Києво-Печерські ченці засновують монастирі
поза Київськими землями,що означало освіченість ченців в монастирській і
церковній справі.У цей період Печерський монастир користувався такою славою, що
нерідко руські князі приходили до Лаври й залишалися жити в ній назавжди,
причому дехто з них прославився як подвижник. Зокрема,
тут у 1439 р. прийняв чернецтво з ім'ям Феодосій відомий полководець князь
Федір Острозький, який передав обителі свої багатства «.В
1446р. князь Андрій Володимирович,онук Ольгерда, скалав у Печерському монастирі
заповіт ,в якому згадав і лаврських святих»[2].
У 1522 р. Лавра одержала
королівську грамоту, за допомогою якої їй давалося багато прав і переваг. Матеріальне положення
її було в цей час, можна сказати, навіть задовільне. Важливе значення для
Києво-Печерський лаври мав її Собор Успіння
Пресвятої Богородиці , який з середини XIV ст. став усипальницею
князівських та інших знатних родів. З кінця XVIст. собор та інші місця обителі монастиря , стали місцем поховання
ієрархів і світської знаті, чиї родичі робили внесок у монастирську казну
і дарували земельні угіддя. Лавра користувалася певною протекцією литовських князів і
польських королів, до яких її настоятелі постійно зверталися з проханням дати
підтвердження і нові грамоти на земельні володіння,а
також захистити землі від зазіхань місцевої світської влади і дозволити самостійно
обирати архімандрита тощо. З
архівних джерел Києва нам відомо, що в 1508р. архімандрит і братія Печерського
монастиря відмовилися від землі двора Кононовського на користь Пустинно-Миколаївського
монастиря: «я архимандритъ Печерського монастыра… жалуючи на святого Николы
староцова Пустинного монастыра о Кононовский двор»[3].
З 1530-х рр. монастир все частіше купував земельні володіння. Станом на 1593 р.
йому належало два міста - Васильків і Радомишль із замками, два містечка, близько
65 великих сіл і хуторів, кілька маєтків, два подвір’я, рибні ловища, озера,
річкові перевози, млини. Земельні угіддя монастиря знаходились
майже в усіх повітах Київщини, а також
у
Білорусі й Литві.
До значних мистецьких пам'яток,
що прикрашали інтер'єр Великої церкви, можна віднести надгробки князеві К.Острозькому. Костянтин
Острозький гетьман литовський був прямий нащадок Володимира Мономаха. «Князь
Острозький у лаврському надгробку - це висока на зріст людина ,пропорції фігури
анатомічно точні,а деякі обладунки ретельно про роблені»[4]
.
У боротьбі
за свою самостійність і за православ'я мало ще і ту обставину, що вона і тепер,
як і колись, була патріаршою ставропігією, тобто знаходилася під
владою і захистом Константинопольского патріарха. Після Люблінської унії 1569 р. монастир став одним з
осередків боротьби проти окатоличення українського народу. Після прийняття
Берестейської церковної унії 1596р. державними
релігіями в Речі Посполитій стали католицизм, православ’я зазнало утисків і переслідування. В 1596 р. уніати почали захоплювати в Києві православні церкви і
монастирі. Монахи Києво-Печерської лаври під керівництвом архімандрита Никифора Тура за
допомогою запорізьких козаків вистояли напади
уніатів. Наприкінці
XVI ст., долаючи різні труднощі, пов'язані з окатоличуванням українських
земель, а також втручання у внутрішнє життя Лаври короля і
магнатів,
обитель активно відроджується: відбудовує храми і купує нові землі. І хоча монастир вже не мав тієї колишньої
слави, що була в
перші
віки його існування, він залишається одним з найвизначніших духовних, просвітницьких і
культурних центрів України. Нова хвиля відродження Печерского монастиря, зростання його духовного авторитету почалося
в період
боротьби з унією,
коли обитель очолювали свого часу такі видатні
діячі, як архімандритів Никифор Тур, Єлисей
Плетенецький, Захарій Копистенський, св. митрополит Петро Могила. В XVI ст. авторитету досягли лаврська школа каліграфії, книгодрукування. «Переписані у
Лаврі книги цінувалися більше,ніж в інших монастирях і місцях,оскільки
вважалося ,що лаврські списки були без помилок і описок»[5 ].
[3] Акты о церковно-религиозных
отношениях в Юго-Западной Руси (1372 — 1648 гг.)/ Под ред. О.
И. Левицкого.[Електронний ресурс]/
