Поєднання з природою в околиці г.Явірник на межі Закарпатської і Львівської області.

     На носі вихідні, і я до того ще й вихідна, от і крутяться в голові думки, де б то набратися гарних вражень на цілий тиждень. У Львові сидіти ніяк не хочеться. Найшовши компаньйона Віктора, який так само хотів вирватись від міської суїти на вихідні, запланували податись в гори, куди ще не знали, думали  щоб не далеко, щоб час на переїзди не втрачати тай не вимучуватись кілометровими треками . З варіантів було і Сколе при одній згадці якого, не відчуваєш, що ти вибрався в гори, варіант Боржави, маршрут довгий, тому   я згадала , що колись проїжджаючи Мукачівською електричкою станцію Бескиди і там є якісь гори і я там ще не була . Ввівши в Гуглі     Бескиди, кілька відкривань сторінок і я натрапила на цікавий і легкий маршрут ст.Бескид-г.Явірник-с.Лавочн-14 км одноденка. Прочитавши,  що маршрут до 14 км, і що відкриваються гарні краєвиди, без  зайвих шукань ще варіантів зупинились на варіанті г.Явірника. Ми запланували матрасний похід на 2 дні з ночівлею Прогнози показували трохи дощику.
3 вересня 2011р   7. 01 хв, сіли на електричку  Львів-Мукачево, як завжди у вагоні співала місцева  звезда розмальований циган.

Підйом зі станції Безкиди.

   В 9.57  год, прибули до станції Бескиди(820 над рівнем моря)-тут розташований найвищий вокзал на Україні  і найдовший залізничний тунель 1747м,  з відки і розпочинається  наш маршрут. Як завжди нам в пригоді був GPS ,підйом розпочинається з лівої сторони вокзалу де напис Вітамо в Закарпатті , стежка йде вверх поблизу городів, піднімаємося  лісом і виходимо на дорогу кам’яну  з боків росте ожина, такою дорогою піднімаємося  і виходимо на розгалуження доріг, так як виходими по ліву сторону йде пряма дорога, наступна дорога лівіша яка йде між ялинками і деревами.

Вид з Бескидського хребта

Вид з хребта Бескиди по праву сторону.

     Йдемо всю дорогу по дорозі, неподалік собаки випасали  овець дуже агресивні тому треба бути обережним, притримуємося лівої сторони, виходимо на хребет Бескиди де відкриваються чудові краєвиди  по ліву сторону видніється хребет Боржава, по праву сЛавочне, г.Тростян, Сколівські Бескиди. Виходячи на хребет можна побачити, що всю дорогу підйому на г. Явірник  нас супроводжує Газопровід «УПУ»Вже перед підйомом на гору , то трішки підйом іде крутіший. 

газопровід

На вершині г.Явірник

З вершини г. Явірник 1120м

    За 2,5 години ходьби в розвалку ми на вершині. На горі немає ніякого символічного знаку чи напису, але як показував GPS, що то саме і є гора Явірник 1120м над р м., там хіба є камінь де ми зробили фото сесію, і напис газопроводу  «УПУ». Підйом вгору 300 метрів решта дороги йде хребтом Бескиди Погода була чудова хоча зі сторони Боржави було хмарно і туманно,можливо дощило  десь там. На Вершині ми перекусили помилувались краєвидами  і в 13 30 год, рушили шукати місце на ночівлю.Спустились з Явірника по праву сторону через поля ( ми трохи зблудили повернули на право за далеко майже дійшли до села Верхнячка, ну як же без блудіння, потрібно на початку спуску на право звернути) далі ми йшли до лісу там по дорозі вниз вийшли  на дорогу лісову ,спускалися до тих пір поки не перейшли перевал і не впираємося в  величезні електродроти, з далека я їх сплутала з підйомником. По вище описаних маршрутах в Гуглі за перевалом мала починатись ріка Стрий, але джерело пересохле було. Ми трохи вже впали в паніку нам ще ночувати, а води 1 літр на все на іду і чай, тому мета була знайти воду. Ми рушили  де GPRS вказав нам потічок, рушили на пошуки води. Впершись в електродроти повертаємо на право, потім йде розгалуження звертаємо на ліву дорогу і ще раз на ліво, переходячи електродроти доходимо до лісу, йдемо по найлівішій дорозі  з боків городи на годиннику 16 20 год, а ми ще не отаборились, далі в пошуках води. Нарешті  вийшли до якихось городів де були люди  їх розпитали про воду.

Електропроводи

   Місцеві жителі підказали, що біля лісу є вода і гарне місце для намету. З дороги звертаємо через городи біля купиць сіна прямо паралельно верхній дорозі йдемо до лісу шукати воду, приходимо, води нема одне болото. Ми з тої паніки пішли трохи нище і там ледве поцюркувала вода, на чай і варити гречку вистачить ми так подумали. Пізніше зробивши штучне міні озерце де можна було вже кружкою начерпувати воду. Отже отаборились ми біля 17 00год. Дійсно місцеві мали рацію місце для намету гарне і дров достатньо. Маючи примус,  на всяк випадок , ми  розвели багаття, зробили  смачну вечерю, попили чайку не дочекавшись заходу сонця розставили намет і спали. В сусідньому селі якесь вессіля гуляли співали пів ночі, і ще якийсь місцевий лісовий житель не давав спати щось гриз і шарудів. 

краєвид зранку

Ранок. Вид на с.Лавочне

  Зранку встали бо в 8 00 год намет нагрівся і жарко було я вирішила подивитись, що  робиться «за  вікном» намету, а там така краса гори в тумані, на небі ні хмаринки. Побачивши таку красу сон звичайно вже ніякий на «брав», розвели вогонь  і запарили вівсянки з згущонкою, поснідали напились чаю і почали матраснічати  я в купальнику на каріматці спочатку дрімала, Віктор пішов до води. Неподалік  нашого намету були і чорниці і брусника, тож я вирішила назбирати трохи додому. Матраснічали ми не довго в 14 10 год, пообідавши як казав Віктор «Піщьою Багов»(мівіна в перекладі) вирушили з нашого чудового місця, до якого ми обов’язково повернемось, воно нам дуже сподобалось. Вертались ми назад до того місця де з електродротів було розгалуження і  на праву дорогу яка веде в с.Лавочне. Можна спускатися і дорогою від електрод ротів теж веде в село Лавочне. Від місця ночівлі до  с.Лавочного станції- 7 км приблизно. Спускалися ми стежкою в село між городів оминаючи хрест в 16. 20 ми були на станції Лавочне, всю дорогу селом де є розгалуження повертали  на ліву дорогу, поки не побачили церкву з правого боку це знак, що до станції Лавочне 15 хв. ходьби, звертаємо на ліво де є розгалуження дороги проходячи  під мостом . За весь маршрут   пройдедо до 20 км., похід був чудовий не напряжний а вражень багато, і поєднання з природою 2 дні просто чудовий відпочинок.

спуск в с. Лавочне

село  Лавочне

                                                  

   

Яка вона гора Пікуй 1408м. -найвища вершина Львівської області.

І знову вихідні, за прогнозами  синоптиків на суботу в Львівській і Закарпатській обл. сильних дощів не передбачалось, а на деяких сайтах маленький дощик. Я вже як тиждень хворіла, а тут Віктор один з учасників походу, сказав, що вільне місце є в машині, я довго не роздумуючи, взяла ліки на всяк випадок(так  ними і  на щастя не скористалась). А ще пригадала народну приказку "Хто не бачив Пікуя, той не бачив... нічого". А я на цій вершині  з різних причин не була, але мене заворожила ця вершина. В похід   нас їхало 5-ро: Віктор 1, Віктор 2, Макс, Віталік ну і я Оля. Зі  Львова проблематично добиратися до гори Пікуй, тобто якщо  маршрутками, то там мало, що їде, тому їхали авто.
 Гора Пікуй -найвища вершина Вододільних Бескидів, найвища географічна точка Львівської області, розташована на межі Львівської та Закарпатської областей. Пікуй складається з флішу. Похід планувався на день, тому мене сумнівів, щодо моєї участі в поході сумніву не було. Рюкзак маленький спакувала, в 7.15 хв виїхали зі Львова, дорога була нормальна, трохи Закарпатських серпантинів, чудові краєвиди, сонечко надихало  нас позитивом на чудову погоду, яка була цілий день чудова.

 Один з найбільш зручних маршрутів для підкорення гори Пікуй  починається в селі Щербовець , Воловецького району.  Підйом почали з села Щербовець в 10.30 хв. В пригоді як завджи нам  був Віктора 1 GPS Віктор 1 один  з нас  п' ятьох вже був на цій вершині, тому ми йому довірили нас вести. Піднімаючись ми більше притримувались лівої сторони і ішли не  стежкою, а якимись чагарниками,  а потрібно було триматись правого боку. Але вийшли потім на стежку,  зате прогулялись не так як всі, бачили  нариту землю, значить були кабани. Не знаю як для кого, а для мене важко давався підйом, хоч він і не крутий де- не-де був, чи то моя тижнева хвороба давалась в знаки, чи то парке повітря, але важко було дихати. Дорога ішла частково по лісі частково по відкритій місцевості.

Перший привал по дорозі на вершину.

                            Видніється вершина  г.Пікуй.

   З Щербовця до вершини по GPS було приблизно 5 км в одну сторону.  З кількома  зупинками, одним перекусом, не спішивши  на вершину ми зайшли в 13 00 хв. По дорозі якраз піднімаючись на  вершину поля афенів (чорниць) місцеві жителі озбоївшись гребінцями вправно " косили" афени, ми хотіли купити, але іхня ціна 40 гр, для нас не була приваблива. Ми згадали, що маємо свої руки і афенів тут багато, хоча часу багато не було, тому кілька жмень закинутих афенів   і відчувалоь смак літа і гордість, що ще є такі куточки де можна споживати натур продукт.

   Сама вершина не лісиста, а тому з неї відкривається чудовий краєвид гір Тростяна, Високого Верху, Стою, Гостра  гора, сіл: Білосовиця, Жданієво, Щербовець та інші. На вершині було не багато людей десь 5 -ро крім нас, двоє хлопців з Ужгорода казали, що  вже кілька днів в мандрах. При підйомі на  вершину чудові  скалисті утворення, які  дуже чудово виглядають, і придають красу г. Пікую. На самій вершині  битонний стовп і неподалік дерев"яний хрест.

Вершина г.Пікуй 1408м.

Хрест неподалік вершини Пікуй

Вершина г.Пікуй.

На вершині Пікуй.Скелясті утворення.

З вершини г. Пікуй

.

                                                     спуск з г.Пікуй

Жовте маркуванняпо маршрутіна г.Пікуй.

Але смачні сосиски були.

Спуск в с.Щербовець.

 автор усіх фото О.Гавришко 

Дорога маркована але не вся. Спускаючись ми зустріли ще сім'ю з дитиною і собачкою. При спуску ми зупинились на поляні, до речі гарне місце для наметів є місце для вогнища і дров достатньо, взяли на примітку. На поляні розвели вогонь, смажили сало, сосиски, перекусили, відпочили, так затишно було, що хотілось подрімати і ще побути там, але час підганяв. По дорозі їли ожину, малину, найшли підберезовика. В 17.00 год спустились до машини, набрали води в місцевих з криниці, попрощались з місцевими які дозволили залишити нашу машину у них, і рушили на Львів. Перетнувши  Закарпатську обл., і коли колесом в'їхали на Львівську обл. Макс сказав, що ми дома, хоча до дому було ще більше 130 км, але  вже в серці відчувалось, що ти на Львівщині.
Гарний був похід хоча і на один день, але вражень залишаться  на тиждень як не більше, як завжди змучені, але задоволені!

Мандрівка Гуцульськими Альпами- Рахівський кристалічний масив, Мармароси.

   Вже вкотре наша група зібралась  в гори, цього разу на Мармароси-Гуцульські Альпи, Рахівські гори, вже навіть виробили дозвіл   і затвердили  52 учасника походу. Мармароси – гірський масив, розділений державним кордоном на дві частини: північна лежить на території України, а решта належить Румунії. Мабуть, саме це й вабить сюди туристів – можливість із вершини подивитися на сусідню Європу чи просто пройтися границею поміж двох держав. В селі Діловому на прикордонній заставі нам повідомили, що в цей період коли ми ішли на маршрут  було  зареєстровано 250 людей, але ми їх не бачили.

  Довідка: при проходженні селища Ділове із сучасними вимогами слід зареєструватись  із чинним  паспортом для перебування у прикордонній зоні за 10 днів. Дозвіл краще отримати у Західному регіональному управлінні Державної Прикордонної служби України у Львові – 79017 вул.Мечникова, 16-а, тел.(0322)-783555; або в Мукачівському прикордонному загоні. Оскільки гора Піп Іван Мармароський і довкільна територія відносяться до Карпатського біосферного заповідника, то дозвіл на перебування у ньому погоджується у Дирекції заповідника за адресою м.Рахів, Красне Плесо, 77., тел.: (03132)-22193; -22659; факс: -22632 .

   Похід був  запланований на  26 червня зустріч в 8 годині в Рахові. Всі пильно стежать за погодою, прогнози обіцяють дощі. Наш похід на Мармароси запланований був на 3 дні з 26-28 червня, тому три дні мокнути аж ніяк не хотілося. Я до останнього вагалась чи їхати. Надумалась 25 червня іти брати квитки зі Львова до Яремче де ми мали ночувати і рано вже рушити на Рахів де б зустріли наших друзів. Я сподівалась взяти білети на поїзд Львів-Рахів, той що іде 15.20 зі Львова і буде в Яремчі в 21 00, але як завжди перед святами на цей потяг не було білетів тільки один купейний,а нас їхало двоє, інші львівяни поїхали машиною. Тоді я згадала що на  потяг Львів-Чернівці який іде в 17.11 хв. завжди білети є, спитала в касі сказали білети є ,ще до того загальні, думаю добере, доберемося до Франківська, а там маршруткою до Яремчі. В Франківську були вже в 19.51хв, В 20 00  ми вже сіли на маршрутку Івано-Франківськ-Верховина (14.70 грн.,коштує білет). В 21 25 хв. ми вже були в Яремчі. Яремча зустріла  нас прохолодою. Ми зустріли наших старих  друзів і нових друзів з Донецька. Лягли пізно десь біля.1.00 год ночі, за розмовами і знайомствами час скоро пролетів.

Неділя 26 .06.2011р.В 6 .20 підйом,сніданок ,зустріч ще наших друзів машина зі Львова,  Надвірної  і Яремчі.З  Яремчі виїхали 7.20 год .Все ішло по плану, але не доїжджаючи Рахова в Львівській машині поламались тормоза, називається приїхали. Хлопці намагались самі ремонтувати, але нічого не допомагало, ми поїхали Надвірнянською  машиною в Рахів, шукати якесь СТО, але ж неділя і  всі відпочивають. Хлопці найшли майстра який в дома ремонтує і з ремонтував машину львівян. Наші за той час  в  с. Ділове (Трибуша)  оформили дозвіл. З ремонтами провозились до 12 00 години дня. Біля лісопилки   зустріч з друзями які нас вже зачекались машина з Мукачевого і  Самбора і ще 6 людей своїм ходом добирались. Машини залишили біля лісопилки(з Ділового вище де  пилять дерева ) 12 30 виїхали , хлопці знайшли десь ЗІЛа і двох вправних шоферів, які погодились за 1300гр нас довести на полонину Лисичу. Якщо пішком то трек з Ділового до пол. Лисичої 13,20 км трек тут http://www.gpsies.com/map.do?fileId=xsvtvseelcvjwqut Дорослих нас було 29 людей ,то вийшло по 45 грн. з людини. Я колись мала досвід такого  піднімання в горах і була не в захваті, але і рюкзаки тяжкі були і час піджимав. Екстріму трохи було, одні сидять інші стоять. Машину колихало  в різні боки, одного разу аж застрягли, то довелось виходити всім  і колесо міняли, але водії молодці .

                                                     Наш транспорт на полонину Лисичу

прибули, висадка "десанту"

    Добрались  до полонини Лисичої десь біля  15 00 год , там ще  зустріли наших  4 друзів, які вже там ночували ніч,і того нас усіх було 37 чоловік , непогано. Розклали намети і щоб не гаяти час  взяли з собою в похiд хто що, я воду і казінакі і  почали підніматись на гору ПопІван Мармароський , я ще на  цій вершині не була-це найвища вершина Закарпатської області 1936 м. над рівнем моря, по горі вже іде межа і стоїть стовпчик  в  синьо-жовту полосочку і з тризубои, який розділяє кордон між Україною і Румунією.

Підйом з полонини Лисичої до г.Поп Іван Мармароський

рельєф Мармароського масиву і цвітіннія рододендронів

В далині г.Поп Іван Мармароський

Мармароси

            Стовпчик який розділяє Український і Румунський кордон, однією ногою в Європі

    При  підйомі почали виднітись красиві краєвиди. Гуцульські Альпи, як ще називають цю місцевість, недарма отримали таку назву. Рельєф масиву дуже неоднорідний, для нього характерні значні перепади висот, що подекуди становлять більше 1000 м, глибокі річкові долини та гострі хребти. В давнину в цій місцевості залягав льодовик,сходження якого зумовило вихід на поверхню кристалічних порід. Можна було спостерігати  гострі скелясті виступи. Багато рослин, що ростуть на Поп Івані Мармароському, належать до рідкісних або зникаючих видів, а тому підлягають охороні й занесені до Червоної Книги України. На вершині дув холодний вітер і падав сніг, зовсім не відчувалось,що то літо. Через холод і пронизливий вітер довго знаходитись на вершині не можна.

вид на Румунські гори, по дорозі на г.ПопІван Мармароський

                                                                Вид з Поп Івана Мармароського

                                                                Вершина  Поп Іван Мармароський 1936 м.

по дорозі на г.ПіпІван Мармароський

Вид з ПопІвана Мармароського

вид на г.Феркеу і г.Михайлик

    З вершини видно Чорногірський хребет, Румунські гори та інші гори. Силка на Відео з ПопІвана Мармароського .Спустились ми на полонину Лисичу вже біля 19 00, ті що залишились в таборі приготували вечерю. Ввечері за кружкою миру почалося співання пісень  біля ватри. Хіт вечора пісня «Ой ви бджоли –бджоли бджоленькі мої», та інші народні і українські пісні Ссилка на Пісня Ой ви бджоленькі мої. Щовечора пастухи заганяли овець на полонину ,а вранці виганяли пастись. Місцевий пастух навіть запропонував нам вівцю за 350 гр, але ми відмовились,бо мали своїх харчів вдосталь.

на вершині Поп Івна Мармароського

табiр, вариться вечеря

вечоріє над Мармаросами

  Понеділок 27.06 2011р.Другий день як і перший радував,що хоч дощу сильного не було.  Небо було в хмарах, але сонце проблискувало. Поснідавши більша частина групи вирушила на Петрос Мармароський і Берлібашку(Латундру).На північ від Попа Івана Мармароського відходить хребет із горами Берлібашка (1733 м) та Петрос  Мармароський 1780 м. над рівнем моря. Вийшли  ми  з табору  приблизно о 12 00 год. нікуди не спішивши, бо цілий день попереду і ми піднімаємось без рюкзаків. Спочатку вирішили підніматись на Петрос Мармароський, бо кажуть тяжча вершина.Між Берлібашкою і Петросом  Мармароським  коли стоїш між ними, не далеко  дорогою в низ є джерело води. Підйом на Петрос Мармароський  спочатку по  був по  полонині, а пізніше  стежка вела лісом аж до вершини, маркування як на інших горах ніякого не було, не вказівників, нічого немає. Траверсуючи вершину вузенькою стежкою, іноді страшно  було дивитися вниз. Часом доводиться підніматися по стрімких кам'яних ділянках, які є зовсім не характерними для Карпатських гір, а швидше схожі на Кримські. Як іти лісом то спочатку  треба триматися правої сторони, потім вже  можна звернути на право або на ліво все одно вийдете до вершини. З цієї гори відкриваються чудові краєвиди на навколишні полонини, на дві вулканічного вигляду румунські вершини Феркеу (1958м) і Михайлик (1918 м), на масив гори Поп Іван Мармароський, на гору Жербан, що є серединою не менш красивого і стрімкого гребеня, на гору Берлібашка, що знаходиться найближче до Петроса Мармароського, та на порівняно далекі хребти Чорногори і Свидовця.

по дорозi на ПiпIван Мармарошський, випас овець

    Вершина Петроса Мармароського 1780 м

                                                                   г.    Петрос Мармароський 1780м  

                                                            

    Помилувавшись краєвидами з Петроса Мармароського, зробивши фото з українським прапором, перекусивши рушили на Берлібашу. Ссилка на відео з Петроса Мармарошського Спочатку підйом йшов крутим, а пізніше був пологий. Порівняно з Петросом Мармароським ,то Берлібашка до самого верху була  сполошна полонина. На вершині задував вітер, і холодно було. З вершини виднілось усе і Румунські гори і Хуст, і Чорногора, Петрос Мармароський, ПопІван Чорногірський та інші  гори.

гора Берлібашка (Латундра)

Вид  з  г.Берлібашки на Румунські гори Феркеу і Михайлик

     Вершина Берлібашки (Латундри)  1733м

спуск з г.Берлібашка

  мармароські стежки, спуск з   г. Берлібашки ( Латундри)

полонина Лисича

полонина Лисича, табір

       Всі  зробили фотографії на вершині з прапором як істинні патріоти, перекусили, хто що мав і рушили в низ до табору, по дорозі було багато слідів кабанів і нарита земля.  Біля  18 00 год. вже були в таборі де нас чекала щойно приготовлена вечеря. Наївшись і відпочивши   хтось пішов відпочивати в намети ,хтось затишно присів біля вогню, щоб погрітись,бо незважаючи на   літню пору на полонині Лисичій де був наш табір ,було досить прохолодно. У вечері традиційне співання пісень ,яке перервав дощ, і всі почали  поправляти намети ,накривати клейонками. Дощ трохи вщух ми попили чайку ,поспівали і потанцювали пішли спати.

   Вівторок 28.06.2011р. День 15 річчя  конституції  України зустрів нас дощем і небо було затягнуте на цілий день. Хто як зміг приготував сніданок,одні на пальнику вівсянку(в тому числі і я) інші багаття  палили  і в казанку варили гречку. Поснідавши і спакувавши рюкзаки ми чекали інших ,щоб поскладались. В 10.30 год вийшли з табору від пол. Лисичої до (хоч заплановано було раніше вихід) селища  Ділове. Стежки якими ішли були болотисті, в одному місці прийшлось по вертикальному обриву з’їжджати, переходити річку.

овечки

випасання овець  

завершення мандрів 

     В 14 00 год.  ми були вже біля лісопилки і біля машин. Переодягнулись всі в сухий і чистий одяг по машинам  і рушили  по домам. Я з пересадками в Яремчі і в Франкіську  в 1.00 ночі була в дома у Львові. Отак то ми всі молодці, що не злякалися прогнозів і все таки помилувалися Гуцульськими Альпами.