Просвітницька діяльність Петра Могили

 Просвітницька діяльність П.Могили  - це другий підрозділ 2 розділу моєї дипломної роботи: ПРАВОСЛАВНІ  МОНАСТИРІ   КИЄВА  (кінець Х-ХVIII ст.): БІБЛІОГРАФІЯ  І ІСТОРІОГРАФІЯ.

   Після прийняття  Брестської унії  в 1596 році розпочалась  боротьба між православними міщанами, козаками та духовенством з одного боку та греко-католицьким духовенством та польською владою з іншого більшість монастирів опинились під владою уніатів. Уніати  хотіли заволодіти київськими храмами та монастирями.  Унія сприяла утворенню нової держави Речі Посполитої. Більшість території України відійшло до Польщі.   В Києві було розпочато насильне насаджування католицької віри. На монастирі які не хотіли визнати  зверхність Риму здійснювалися утиски  і переслідування. Серед тих усіх подій, що склалися  з’являється постать П.Могили. Прийшовши до Києво-Печерського монастиря в 1625 році П.Могила постригся в ченці. Він стає захисником православної віри і підносить її на вищий  духовний рівень.

  Просвітницька діяльність Петра  Могили і  його вагомий внесок в підняття на вищий щабель православної церкви, зокрема   монастирів, досить поширено описується в працях істориків і дослідників. Серед них, зокрема, напрацювання:А. Жуковськиого, С.Кагамлик, О. Білодіда, С.Голубєва, І.Паламара, В.Нічика .

  Праця А.Жуковського, яку ми розглядаємо в даній роботі є його дисертацією,  за яку він здобув ступінь доктора в 1969 році. Монографія видана в Парижі.

  А.Жуковський стверджує, що найбільшим ділом П.Могили  було перетворення, заснованої Єлисеєм  Плетенецьким Лаврської школи у вищий навчальний інститут[259]. До кінця XVI століття навчання  на українських землях було на досить низькому рівні. З появою єзуїтів, які пропагували школи серед православного населення, тоді люди задумалося про потребу освіти. З досліджень А.Жуковського виходить, що ряд шкіл засновувався  переважно при братствах[260]. Школи не були високого рівня їм бракувало строгої системи, а також  посилене вивчення латинської мови, яка в той час була обов’язковою. Про освітню ситуацію, яка склалася у той час А. Жуковський у своїй роботі цитує слова, сказані українським письменником І.Вишенським: “…Латинська премудрість- пряма дорога до пекла. Риторика, діалектика й інші поганські (латинські) хитрощі й руководства є витворами діявола, що веде боротьбу із слов‘янською мовою, яка є найбільш плодюча і найулюбленіша Богові”[261]. І.Вишенський закликав вивчати богослужебні книги, євангельську і апостольську проповіді, псалтирі.

   Як зазначає автор, що негативним чинником для розвитку освіти було пригноблення і обмеження освіти з боку польського уряду. Дослідник І.Паламар вважає, що  руські школи  не могли піднятися до вищого рівня  через недостачу кваліфікованих викладачів, мале фінансування освіти, а також погоджується з А.Жуковським, що встановлення польським урядом обмеження гальмувало освіту[262].

  Російський дослідник С.Голубєв у своїй праці  переказує заповіт П.Могили, в якому Могила  наголошує, що надійним засобом для  піднесення  і розвитку освіти на українських землях є заснування  таких  колегій, які  б були  строго православними  і не поступалися західноєвропейським і польським колегіям[263].

  С.Голубєв наголошує, що П.Могила  належить до тих особистостей які, якщо вже беруться за якусь справу, то віддаються їй повністю і до кінця[264]. Керівництво Лаврою  було потрібне йому як перший засіб піднесення авторитету, звеличення православної церкви і її святинь.

 І.Паламар відзначає, що при досягненні цілі П.Могила не  перед чим не зупинявся. Так при заснуванні колегії, П.Могила вибирав приміщення, де жили старі й хворі ченці, які не хотіли переселятися з ігуменом  і чинили опір, архімандрит забрав  майно ченців, а ігумена наказав бити , після чого ігумен  помер[265]. Маючи мету, Могила не зупинявся ні перед чим.

   Коли П.Могила стає  в 1627 році архимандритом  Київським, тоді він здійснює свої плани і задуми щодо освіти. А.Жуковський[266]  і І.Паламар[267] подають дость детальну характеристику періоду  архимандритства Петра Могили[268].

Розвиток освіти збільшило б число освічених людей, зокрема церковно - служителів, які б свою чергу могли підняти монастирі на вищий щабель розвитку. А.Жуковський описує намагання  П.Могили   звести школи  у Києві. Петро Могила просить від константинопольського патріарха “благословення звести  в Києві латинські і польські школи…”[269]. Митрополит висилає здібних ченців закордон для навчання, щоб перейняти їхній досвід, але його ідея відкрити в Лаврі вищу колегію не знаходить підтримки  у Киян. Кияни вважали, що  відкритті нової школи при Лаврі спричинить підрив репутації їхній школі при київському Богоявленському братстві. Кияни  вбачали  шкідливість для розвитку двох шкіл, і просять, щоб професори підготовлені Могилою для лаврської школи  викладали у братській школі.

 Монографія  С.Кагамлик[270] є цінною тим, що  подається комплексний аналіз нововиявлених джерел  з українських і російських архівних фондів та широкого кола публікацій. Дослідниця згадує  у своїй праці про відкриття  Лаврської школи у 1631 році у Троїцькому больничному  монастирі при Києво-Печерській лаврі[271]. Викладачами були високоосвічені лаврські ченці з закордонною освітою:Ісайя Трофимович-Козловський, Сильвестр Косов- ректор, Сафроній Почапський, Олексій Івашківський[272]. В Лаврській школі  відкрили класи поетики, риторики й філософії. Принципи діяльності Лаврської школи  були викладені П.Могилою  в обітниці, яку він уклав 1630 році  у Львівській братській  церкві  Успіння Пресвятої Богородиці разом з Ісайєю Трофимовичем-Козловським  та Сильвестром Косовим. Також про відкриття в 1631 році згадується у праці “Києво-Печерська лавра-памятка історії та культури України’[273].

Багато дослідників подають відомості про злиття двох шкіл- Лаврської і Братської у Києво-Могилянський колегіум. А.Жуковський  подає  уривок з  заповіту Йова Борецького від 11 березня  1631 року[274] , в якому П.Могила має з’єднати Лаврську школу з Київською Богоявленською школою, а Київське братство  мало визнати  П.Могилу  старшим братчиком і опікуном. Зближення П.Могили з Київським братством могло послужити бажання зайняти вакантне місце митрополита і йому потрібна була підтримка братства.

З листа, наведеного А.Жуковським[275], можна зробити висновок, що  архімандрит  П.Могила  обіцяє  поєднати Лаврську школу з  Братською в кінці  1631 року, але  поєднання вдалося реалізувати  в 1632 році. В.Нічик також згадує, що в 1632 році Лаврську школу об’єднали з братською[276]. І.Паламар висвітлює ситуацію  таким чином, що П.Могила  відмовився об’єднати   Лаврську школу з братською, але змушений був це зробити під тиском[277]. Згадка  про злиття шкіл у 1632 році міститься в праці С.Кагамлик[278]. Лаврська школа, злившись з Братською  і дала початок Києво- Могилянському Колегіуму, пізніше Академії. Вихованці ж обох шкіл часто працювали  в Лаврі, виконуючи в ній різні послухання, учнів налічувалося  21 у Братській  і 22 у Лаврській школах[279].

Дослідниця також  підкреслює велике значення  Колегіуму, який під свій захист взяв гетьман Іван Петрижицький, пообіцявши піклуватись про нього[280].

А. Жуковський аналізує труднощі,  які переслідували П.Могилу , пов’язані з функціонуванням Лаврської школи: зокрема: ченці Троїцького монастиря не хотіли віддати приміщення для школи, також опір постав серед київського суспільства і козацтва через відмову об’єднати Лаврську школу  з братією, а також у зв’язку призначенням нових професорів, яких підозрювали  у прихильності до унії. Головною турботою П.Могили було перетворення колегії у вищий навчальний заклад. Архимандрит прагнув здобути від короля Владислава IV – правителя Речі Посполитої, відповідну грамоту. Король своїм привілеєм затвердив школи на українських землях  з середнім рівнем освіти, а в 1634 році король заборонив мати  в Києві  й інших містах латинські школи[281].

А.Жуковський згадує, що вчителями  Могилянської  колегії були запрошені  зі Львова: Ісайя Трофимович-Козловський - ректор колегії, Сильвестр Косов - професор філософії і риторики, також Сафроній Почапський, який  викладав риторику і  Антон Пацевський, викладач поетики. Петро Могила за власні кошти відновив колегію, сам обирав вчителів і професорів, постачав школу книгами, допомагав бідним вихованцям колегії. Дослідник згадує, що до П.Могили найважливішими школами були Острозька, Віленська і Львівська. Львівська школа славилась освітою  по всіх українських землях, але, як зазначає автор, втручання братчиків у викладання школи в 1620 роках призвело до  її занепаду,  а більшість викладачів покинули Львів і переселились до Києва. Про зв'язок П.Могили з Львівською школою  згадано  в документі центрального державного   історичного архіву під 1637 роком[282]. Митрополит П.Могила благословляє львівське  ставропігійське братство на подальшу просвітницьку і друкарську справу.

Твір “Евхарістеріон” Софронія Почапського (1632р.) - літературний твір, а також документ існування  печерської гімназіі, який  аналізує С.Голубєв, цінною є частина,  в  якій славляться   8 наук[283].

 За перші 10-15 років колегіум під опікою П.Могили у своїй навчальній та виховній діяльності піднявся так високо, що перевершив кращі уніатські і католицькі навчальні заклади в державі[284].

Саме розвиток  друкарської справи за сприянням П.Могили прославляє Києво-Печерську лавру за межами України. А.Жуковський веде свою оповідь, що від самого початку управління Лаврою (а це 1627 рік початок архимандритства Могили) П.Могила присвятив велику увагу відомій друкарні,  заснованій в 1615 році Єлисем Плетенецьким, розширеній завдяки введенню від 1633р. латино-польських шрифтів. До цього часу друкарня випускала  книги  тільки церковно-слов’янським шрифтом. О.Білодід зазначає, що П.Могила доклав багато зусиль, щоб друкарня Києво-Печерської лаври посіла значне місце серед інших друкарень України та Білорусії. П.Могила надав роботі Лаврської друкарні такого розмаху й гуманістичного змісту, якого не знала досі історія книгодрукування в Україні[285].

З оповіді Жуковського за перші п’ять з половиною років архимандрії Могили київська друкарня випустила  15 книг і брошур. У 1629 році на Київському помістному соборі був схвалений до видання “Літургіаріон” Петра Могили. Він являв собою служебник, виправлений архимандритом за грецькими джерелами і з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями літургії. Це одна з найвизначніших праць Могили, яка протягом понад двохсот років не втрачала свого значення. Про “Служебник” згадують І.Паламар[286] і С. Голубєв[287], які аналізують  його зміст і значення для православної церкви. Ці зміни, які впровадив П.Могила в церковну практику, на думку дослідників були спричинені прагненням архімандрита не допустити навіть   меншовартості  православної церкви перед католицької.  Відомості про систематизацію церковних обрядовостей П.Могилою і видання знаменитих “Требника” і “Катехизису”  подано в  праці І.Паламара[288].

М.Грушевський  повідомляє, що П.Могила зосередив у своїх руках  три найважливіші позиції - Київську митрополію, Печерську лавру і Києвське братство з школою при ньому[289].

 І.Паламар приділяє  значну увагу видавничій справі П.Могили, який постійно дбав про розвиток Лаврської друкарні, зосередив у ній найкращих вчених, майстрів, художників. У оздоблюваних лаврських виданнях гармонійно поєднувалися риси візантійського стилю, західноєвропейського відродження і місцевий колорит. Наприкінці 1632- початку 1633 рр. Києво-Печерський монастир придбав для друкарні польський шрифт. Друкарня Лаври  видала польською мовою два цінних джерела  з історії монастиря – “Патерикон” (1635), Сильвестра Косова  та “Тератургіум” (1638) ієромонаха  Лаври Афанасія  Кальнофайського. За архиманрита  П.Могилу словяно-руською мовою були видані: “Евхаристеріон…” (1632р.), “Євангеліє Учительне” (1637р.), “Служебник” (1629 і 1639р.р.), “Тріодіон” (1640р.), “Краткій  катехізис” (1645р.), “Великий  требник” (1646р.). Значна увага приділена художньому оформленню книги. Було запрошено до Лаври кращих граверів, зокрема видатного майстра Іллю.

Серед науковців є розбіжності  в твердженнях щодо авторства у цих творах. С.Голубєв зауважив, що несправедливо  приписувати  П.Могилі всі видання, адже  разом з ним творили його подвижники. П.Могила, як  стверджує С.Голубев не був  єдиним автором приписаних йому книг, однак він подавав ідею і був душею написання тексту.

Невеликі твори, написані П.Могилою  церковно-слов'янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист Петра Могили[290].

О.Білодід подає відомості, про П.Могилу як публіциста, письменника, який залишив  20 творів церковно- теологічного, просвітницького, філософського, полемічного  характеру[291].

С.Кагамлик аналізує вплив печерських видань на культуру народів Європи[292].

З дослідження І.Паламара бачимо, що  П.Могила турбувався про свою Лаврську обитель, боровся з різними грабіжниками, які зазіхали на добро монастиря. С.Голубєв описує озброєні напад Могили на грабіжників, завдяки чому багато маєтків було повернуто монастирям[293]. Для Могили багатства Києво-Печерської лаври мали значення як тверда опора архімандритської діяльності. Він пильно оберігав майно монастиря, не користувався ним у своїх інтересах, надавав іноді для Лаври прибутки з своїх маєтків. Архимандрит , за словами дослідника, втручався у справи інших монастирів Києв, зокрема П.Могила виклопотав  у 1633 році  королівську грамоту  на володіння  Пустинно –Миколаївським монастирем, незважаючи на опір Могила бере силою монастиря[294].

І.Паламар описує прагнення П.Могили піднести релігійне значення і авторитет Києво-Печерської лаври, яка славилася “предивними чудесами” від збереження тут чудотворної ікони Богородиці та нетлінних мощів угодників. Могила збирав відомості і розповіді про чудеса, пізніше вони увійшли до книги А.Кальнофойського “Тератургіма”[295].

І.Паламар зазначає, що  П.Могила багато уваги приділяв оздобленню  Лаври, на збір пожертв викуповує срібний і золотий службовий посуд та одяг[296].

  Дослідник  описує, що у колегії , як і у всіх тогочасних вищих школах, вивчали польську мову, а також  важливе значення приділялось українській мові, що прискорювало  формування  національної свідомості  вихованця. Колегія виділялась серед  інших європейських шкіл демократичним духом. За часів Могили у колегії щорічно навчалися кілька сотень вихідців з різних станів  українського суспільства, а цінили їх за розумом, освіченістю і  за  активною громадською позицією. В основу виховання спудеїв  була покладена “Анфологія” П.Могили – збірник молитов і настанов про поведінку в різних життєвих ситуаціях. У студентів формували демократичні ідеали, виховання пошани до православної церкви, моральну чистоту, почуття патріотизму, повагу до батьків, вчителів, старших, чесність і скромність. Петро радив вихованцям  лягати спати і вставати у певний час, спати не більше семи годин, а перед сном звітувати  собі  про прожитий день. Колегія користувалась великим авторитетом серед різних верств населення, на неї записували маєтки, давали великі  пожертви козацькі гетьмани й багаті козаки, православна шляхта і міщани.

  І.Паламар так описує щедрість П.Могили, який майже все своє рухоме і нерухоме майно записав на братський училищний монастир, який утримував колегію. Він подарував їй дві Лаврські волості - Вишневську й Гнідин, кілька сіл,  незаселену Борщагівку під городи, а також побудував двоповерховий будинок для занять і бурсу. Митрополит дбав про забезпечення  Колегії книгами, заповів їй всю свою бібліотеку на різних мовах, яку збирав   все життя. Дослідниця С.Кагамлик  подає дані, що Могила  заповів  Колегіуму усе своє майно, кошти, цінності,  зокрема 75 тис. золотих, хутір Позняковщину[297], а також згадує про лаврські вотчини- Вишенькі і Гнідин, які надав на 3 роки колегіумові[298]. В  монографії Києвово-Печерська  лавра-памятка історії  та культури України  згадується про надання  Києво-Богоявленському монастирі  в користування на 3 роки дві волості з лаврських вотчин- Вишеньку та Гнідин, та два села Проців [299].

У 1633 році П.Могилу обирають  митрополитом Київським  і Галицьким і всієї Русі. Цьому періоду в  житті П.Могили приділяють значну увагу дослідники І.Паламар[300], А.Жуковський[301]. Між  П.Могилою і Ісаєм  Копинським  велася боротьба за посаду  митрополита.

  Головним завданням П.Могили, за твердженням І.Паламара, було щоденне планове відновлення православних храмів Митрополит був дуже стурбованим  поганим станом церков і монастирів, яким загрожувала руйнація. На ці роботи потрібно було задіяти  великі кошти, яких не було, але Петро Могила не опускав руки і все робив для здійснення задуманого. Митрополит почав відбудову київських церков  з храму св. Софії (православні отримали його у 1633 році напівзруйнованим), бо вважав цей храм перлиною усіх церковна. Могила  відзначився як меценат, бо за власні кошти реставрував Софіївський собор, хоч не зміг повністю завершити реставрацію. Про реставрацію Софіївського собору згадують дослідники С.Голубєв[302] і О.Білодід[303]. У праці  Національний заповідник.Софія київська  поміщено дані, що над реставрацією Софіївського собору працювали  запрошені  П.Могилою майстри- італійський зодчий Октавіано Манчіні та українські художники  брати Тиміш і Іван Зіновієвич; до оздоблення храму були залучені виписані з Москви позолотник Яким Євтихієв, іконописець Йоаким[304].Також клопотався  митрополит і про відбудову давніх церков – Десятинної, Трьохсвятительської, Михайлівської у Видубицькому монастирі[305]. У перебудові  в 1633-1643 рр. в церкві Спаса на Берестові збереглася фреска  “Моління” із зображенням митрополита П.Могили, який припадає до ніг Христа  під покровом Богоматері[306]. Про реставрацію  церкви Спаса на Берестові П.Могилою згадує і С.Висоцький[307]. П.Могила  в 1640-х рр. запросив до Києва афонських майстрів-живописців для розписування  церкви Спаса на Берестові. А.Жуковський подає відомості про розкопки П. Могилою Десятинної церкви, знахідки князівських мощей. С. Голубєв  в  свою чергу подає  дані, що для реставрації Десятинної церкви в записах П.Могили  зібрано 600 золотих, а сам митрополит дав 50 золотих[308]. Реставруючи пам’ятки княжої доби, старовинні святині митрополит відроджував  славну історію Руси-України і піднімав столичну гідність Києва  як центр “руської віри”.

 Д.Садовяк  наголошує, що  діяльність П.Могили мала значний вплив на функціонування Православної церкви. Діяльності П.Могили дослідник присвятив весь  IV розділ[309].

 О.Білодід  детально описує смерть П.Могили, яка викликала розгубленість серед киян[310].Також  науковець зазначає, що над прахом Могили не було поставлено а ні монумента, а ні  надгробка, не зроблено жодного напису[311].

 Як писав А.Жуковський, чотирнадцятирічне правління П.Могили на київському митрополичому престолі піднесло авторитет української православної церкви. До Києва на науку почали приїжджати представники всіх народів слов’янського православного світу, навіть грецька церква визнала авторитет  українських теологів  і їх вклад у видавництво книжок. Науковець подає характеристику заповіту П.Могили[312].

 Петро Могила  проводить реорганізацію православних шкіл та видавничої діяльності. Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. В 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу  школу. Лаврську школу, об'єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на Києво-Могилянську колегію. При цьому митрополит Петро Могила використав специфічне розташування тогочасного Києва. Місто віддалене від головних осередків католицизму, розміщене на периферії Речі Посполитої неподалік козацьких центрів, переживало в 1632 — 1646 роках справжній розквіт. Петро Могила, вносячи свій вклад у відновлення київських святинь і підтримуючи місцеву колегію, перетворив Київ на справжню столицю православ’я в Речі Посполитій. Крім шкільництва П.Могила приділяв увагу друкарській справі.Вн докклав багато зусиль, щоб за час його архімандритства  лаврська друкарня посіла визначне місце серед інших друкарень України та Білорусі. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могилиє

Важливою ділянкою активності митрополита Могили було впорядкування богослужбової практики. За сприяння П.Могили було видано  “Требник” і довгий час служив православному духовенству всієї України, а згодом і Російської імперії.

 П.Могила проявив себе як меценат, вкладав кошти в реставрування давніх київських церков.

У боротьбі православних і уніатів за монастирські землі перевага була на боці православної церкви. Цьому значною мірою  посприяла діяльність Петра Могили. З 1626 року церкви, монастирі та їхні маєтки почали переходити до рук православних. Крапку цій боротьбі  поставила смерть Сигізмунда ІІІ. Новий король Владислав IV у 1633 році визнав законність православної церкви, а  П.Могилі передав у керування  усі київські храми .

У відомство православного митрополита Могили перейшли Софійський кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми, Видубицький, Михайлівський, Пустинно-Миколаївський монастир і інші монастирі та храми.

Посилання

---

[259] Жуковський А.  Петро Могила й питання єдности церков -С.76

[260] Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков -С.76;див .Паламар.І.  Митрополит Петро Могила(його діяльність та доба).-С.42

[261] Там само.-С.77

   [262] Паламар І. Митрополит Петро Могила(його діяльність та доба).-Л.,2004.-С.42

 [263] Голубев С. Т. Киев. митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт ист.   исследования). -Т. 1. -К., 1883-С.424

   [264] Там само.-С 65-78

   [265] Паламар І. Митрополит Петро Могила(його діяльність та доба).-С.39

[266] Жуковський А.  Петро Могила й питання єдности церков -С.86

[267] ПаламарІ. Митрополит Петро Могила(його діяльність та доба).-С.38-46

[268] Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков -С.86-87

[269] Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков. -С.77

[270]Кагамлик С. Києво-Печерська лавра : світ православної духовності і культури (XVII-XVIIIст.) : монографія.-К. : Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, 2005-550 с.

[271] Там само.-С.102

[272] Там само.-С.102-103

[273] Києво-Печерська лавра-памятка історії та культури України  / Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник.-К., 2006-С.46

[274] Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков.-С.79

[275] Там само. -С.83

[276] Нічик В. Петро Могила в духовній історії України. -К.: Укр.центр духовн. культури, 1997. – С.163

[277] Паламар І. Митрополит Петро Могила(його діяльність та доба).-С.4

[278] .Кагамлик. С.Києво-Печерська лавра : світ православної духовності і культури (XVII-XVIIIст.) : монографія.-С.103

[279] Там само.-С.103

[280] Там само.-С104

[281] Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков –С. 85; див:.Паламар І. Митрополит Петро Могила(його діяльність та доба.-С.45.

[282] Каталог пергаментних  документів Центрального державного історичного архіву УРСР у м. Львові:Киів, 1972-№ 847.-С.424-425

[283] Голубев С.  Киев. митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт ист. исследования). -Т. 1.-С.451-452

[284] Києво-Печерська лавра - пам’ятка історії та культури України –С.49

[285] Білодід О. Загадка Петра Могили.К.:бібліотека українця, 1997.- С.16

[286] Паламар І. Митрополит Петро Могила(його діяльність та доба).-С.41

[287] Голубев С.  Киев. митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт ист. исследования). -Т. 1.-С.370

[288] Паламар І. Митрополит Петро Могила(його діяльність та доба).-С.58

[289] Грушевський М. Історія України Руси-Т.VII-К.:наукова думка, 1997-С.424

[290] Нічик  В. М. Петро Могила в духовній історії України. -К., 1997.-С.154

[291] Білодід О. Загадка Петра Могили.-С.17

[292] Кагамлик. С.Києво-Печерська лавра : світ православної духовності і культури (XVII-XVIIIст.) : монографія.-С.250-261

[293] Голубев С.  Киев. митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт ист. исследования). -Т. 1.-С.308-316

[294]Кагамлик С..Києво-Печерська лавра : світ православної духовності і культури (XVII-XVIIIст.) : монографія- С.39

[295] Паламар І. Митрополит Петро Могила(його діяльність та доба).-.-с.40;див. Жуковський.- А.Петро Могила й питання єдности церков С.74.; див..Голубев. С. Т. Киев. митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт ист. исследования). -Т. 1.-С..343

[296] Там само.-С.40

[297]Кагамлик С.Києво-Печерська лавра : світ православної духовності і культури (XVII-XVIIIст.) : монографія.-С.104-105.

[298] Там само-С.104

[299] Києво-Печерська лавра .-С.49

[300] Паламар  І. Митрополит Петро Могила(його діяльність та доба).-С.47-72

[301] Жуковський А.Петро Могила й питання єдности церков.-С.87-97

[302]Голубев С. Т. Киев. митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт ист. исследования). -Т. 2.-С .416

[303] Білодід О. Загадка Петра Могили.-С.16

[304] Національний заповідник Софія Київська./Н.Куковська,Н.Нікітенко, І.Марголіна(та ін.).-К.:Балтія-Друк, 2009.-С.13

[305] Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков -С.102-104

[306] Паламар І. Митрополит Петро Могила(його діяльність та доба).-С.64

[307] Высоцкий С. Светские фреки Софийского собора в Киеве.-С.27-28

[308] Голубев С. Киев. митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт ист. исследования). -Т. 2.-С.461

[309] Садовяк  Д . Петро Могила – митрополит Київський. – К.: Вид-во ім. О.Теліги, 2000. С.108-145

[310] Білодід О. Загадка Петра Могили -С.13-14

[311] Там само.-С.15

[312] Жуковський.А. Петро Могила й питання єдности церков -С .116-117

Перший підрозділ  2 розділу  Шкільництво і друкарні при  монастирях Києва у 1596-1772 рр.    можна переглянути  тут.