В цій статті розміщено один з підрозділів моєї дипломної роботи на 6 курсі. Моя трирічна робота і дослідження монастирів Києва на 6 курсі сформувалась в дану і останню завершальну тему: ПРАВОСЛАВНІ
МОНАСТИРІ КИЄВА (кінець Х-ХVIII ст.): БІБЛІОГРАФІЯ І ІСТОРІОГРАФІЯ.
 |
Започаткування шкільництва і
друкарської справи при монастирях Києва розпочалося з часів хрещення Київської
Русі князем Володимиром у 988році. Володимир,
який бажав укріпити державу, прагнув підготувати грамотних людей, передусім,
для державного апарату, які б могли уміло вести внутрішню і зовнішню політику.
Саме церква сприяла розвитку шкільної освіти і друкарської справи на Русі. Новим чинником у
розвитку української освіти в XVI ст. стали братські школи. Київська братська школа
була створена в XVI ст. під
впливом Львівської і Острозької шкіл.
Розвиток шкільництва і друкарської справи досліджували різні історики, науковці, вчені,
такі як: Є.Болховітінов, С.Голубєв, М.Дегтярьов, Я.Ісаєвич, С.Кагамлик,
І.Огієнко та багатьох інших. Однак попри
значну бібліографію вивчення
розвитку шкільництва і друкарської
справи при православних монастирях Києва, зусилля
дослідників так і не набули комплексного опрацювання і характеризуються
здебільшого поодинокими монографічними публікаціями та багаточисельними
розвідками наукового характеру.
Однак найбільше дослідниками
вивчалось започаткування шкільництва і друкарської справи при Києво-Печерській лаврі.
З огляду
на цей факт грунтовне напрацювання
Києво-Печерської друкарні
здійснила С.Кагамлик[1] Дослідниця аналізує праці різних науковців зокрема В.Харламова і Я.Ісаєвича. Більшість
дослідників, які схильні вважати, що Печерську друкарню було засновано майже одночасно з Київським
братством і братською школою – близько 1615
року. З аналізу різних праць
проведеного С.Кагамлик бачимо, що багато істориків відносять зародження
Київського книговидання до значно раднішого часу, а саме до 1531 року.
Дослідниця наводить припущення різних дослідників і їхні розбіжності щодо заснування Печерської друкарні.
Книгодрукування Печерської друкарні, на
думку С.Кагамлик, розпочалось не пізніше
1606 року.
Свої роздуми щодо початку книгодрукування в Києві
професор С.Голубєв описує у заданому ґрунтовному дослідженні: “Киевский митрополит Петро Могила и его сподвижники”, саме у присвяченому цьому питанню окремому розділі “О начале книгопечатания в Киеве и о первопечатных киевских изданиях”, де наводить список перших
київських видань за 1617-1633
роки [2].Також С.Голубєв у своїй статті “О начале книгопечатання в Киеве”[3] подає дані, що початком діяльності друкарні Києво-Печерської лаври
відноситься до часів архімандрита Єлисея Плетенецького. Лаврський першодрук історик датує 1616 роком, а першою книгою,
яку почали друкувати в типографії, була
книга “Анфологіон” яка вийшла в 1619 році.
Нерозв’язним для дослідників залишається питання, коли і за
яких обставин Лавра придбала острозькі
шрифти, які зустрічаються в
перших київських виданнях. Досліджуючи різні матеріали і статті, С.Кагамлик
подає дані, що Ісайя Балабан (племінник львівського єпископа Гедеона Балабана)
отримав у спадок стрятинську друкарню і став розпорядником Дерманської
друкарні, яка належала князю Костянтину Острозькому[4]. Коли Ісайя відійшов від друкарської справи, то продав Єлисею Плетенецькому друкарню свого дядька Гедеона і шрифти Дерманської друкарні
за згодою князя Януша Острозького, який, будучи католиком , не прагнув
підтримувати православну друкарню.
С.Кагамлик ґрунтовно аналізує праці різних науковців зокрема
П.Троцького і Ф.Титова, які
працювали з архівним фондом
Києво-Печерської лаври і наводили1606 р.
як початок книгодрукування у Лаврі[6].
Окремим етапом в дослідженні
початку книгодрукування в Печерській Лаврі став опис Києво-Печерської лаври складений
Київським митрополитом Євгенієм (Болховітіновим), який відрізняється від попередніх описів монастиря[7]. Він відкидає твердження, що
засновником Києво-Печерської лаври був князь Костянтин Іванович Острозький. З іншого
боку автор висловлює переконання, що з
1533 по 1606 р. друкарні не було в стінах Лаври. Тому друкарство в Лаврі
розпочалося з 1616 року за архімандрита Єлисея Плетенецького. На підтвердження
своєї думки Є.Болховітінов наводить такі
докази: не відома жодна книга,
надрукована в Печерській друкарні до
1616 року; за планом Києво-Печерської лаври, вміщеному в “Тератургимі” печерського
ченця Афанасія Кальнофойського (1638), друкарня знаходилася в стінах Лаври там, де й тепер; у грамоті Московського
патріарха Іоакима архімандриту Варлааму Ясинському від 1 квітня
1700 року зведення друкарні приписується Єлисею Плетенецькому. Дослідник
стверджував, що первістком київського
друку слід вважати “Часослов” видання 1616 року[8].
Надалі дослідники дотримуються точки
зору митрополита Євгенія, її почали
вважати авторитетною в науці.
І.Огієнко в праці “Історії українського друкарства”[9] дає
свою періодизацію лаврського друку книжок
XVII-XVIII ст.: Початок Києво-Печерського
друку. 1616-1624;доба розквіту Печерського друку. 1624-1648; Києво-Печерське
друкарство під час “Руїни”
і початок московського впливу 1648-1686; Перші наскоки Москви. 1686-1700; Передишка.
1700-1720; Обмосковлення Печерської друкарні 1720- кін. XVIII ст.
Як описує С.Кагамлик, з початку заснування і до 1718 року друкарня Києво-Печерської лаври
зберігала власну автономію, була вільна
у виборі і характері друкованих
книг. Лавра до 1686 року була підпорядкована Царгородському патріарху[10], але
це ніяк не вплинуло на її видавничу діяльність. Керівником друкарні був сам архімандрит Печерський, який за допомогою авторів, коректорів і друкарів
повністю визначав напрям лаврського книговидання. Входження України до складу Російської держави нічим не позначалось
на діяльності Печерської друкарні, бо російська духовна і світська влада мало
цікавилася станом видавничої справи на Україні.
Важливо відзначити продуктивність Печерської друкарні на початках її діяльності. Печерська друкарня
виникла пізніше інших українських друкарень, але за перші 15 років плідної
праці (1616-1630) випустила в світ понад 30 творів, як церковного так і
загального характеру[11]. Цьому
сприяло найкраще технічне забезпечення друкарні.
С.Кагамлик описує діяльність архімандритів Києво-Печерської лаври і діяльність друкарні за їхнього
правління[12]. Вона подає дані, що не
пізніше 1624 року архімандрит Єлисей Плетенецький заснував у монастирському
маєтку Радомишлі першу на всій східній Україні
папірню[13]. Користуючись підтримкою
і політичним впливом козацтва, адміністрація
Лаври іноді дозволяла собі видання книг
без спеціальних привілеїв. Так в 1645 році у Києві надруковано “Катехизис” польською та українською мовами. На
думку С.Кагамлик темпи продуктивності
друкарні знижувались під час воєнних дій. За
часи архімандрита Йосифа Тризни (1647-1656) друкарня видала усього видань - 10, тоді як за архімандрита П.Могили (1627-1646) близько 50
видань, а за архімандрита Інокентія
Гізеля (1656-1683) друкарня набула попередніх темпів видавничої діяльності (78
видань)[14].
І.Гізель відновлює започаткований П.Могилою
польський відділ друкарні, який очолив Іван Армашенко- лаврський друкар.
С. Кагамлик описує Печерську друкарню в добу Руїни[15]. У
цей період друкарня зменшує видавництво книжок.
Коли в 1669 році царський уряд замовив
видрукувати Лаврі по 100 примірників її попередніх видань, І.Гізель не прийняв
замовлення, пояснивши це тим, що в немає
кому робити, і майстрів мало, і погано роблять,
а попередні добрі майстри всі
померли.
Підпорядкування Української Церкви Московському патріархату негативно вплинули на діяльність
Києво-Печерської друкарні: з 1686 року починаються утиски на лаврське книговидання[16]. Цю
ситуацію описує І.Огієнко, що адміністрація монастиря мала царську грамоту 1685 року, яка
підтверджувала автономію друку
Печерської друкарні і прагнула відстояти
свою незалежність у виданні книг перед російською світською і церковною
владою[17].
Попри заборону Московського патріарха Іоакима видавати книги без його попереднього розгляду, Лавра практично її не виконувала і висловлювала відкрито своє незадоволення вимогами московської влади. Про цю
ситуацію з Печерською друкарнею згадують
дослідники С.Кагамлик[18] та
І.Огієнко[19]. Вся це ситуація
спричинила спад друкування книжок
за архімандрита Мелетія Вуяхевича (1690-1697), коли з друку вийшло близько 20 видань. Митрополит
користувався впливовою підтримкою гетьмана Івана Мазепи, обстоював незалежність
Лаври у видавничій діяльності. За архімандрита
Іоасафа Краковського (1697-1708)
друкарня відновила продуктивність і
видала 40 видань, з яких більшість були
передруки попередніх лаврських видань.
На тлі досліджень
С.Кагамлик подає відомості про пожежу
1718 р. в Києво-Печерському монастирі, яка знищила архів, бібліотеку і частину лаврських стародруків[20].
І.Огієнко також згадує про пожежу 1703
року[21], але
тоді друкарня мало постраждала, а пожежа
1718 року в Лаврі мала негативні і плачевні наслідки для друкарні[22].
С.Кагамлик подає дані про особливість Лаврської друкарні[23].
Незважаючи на східні і західні впливи на
Лаврську друкарню, вона зберегла
свій яскравий характер і особливий почерк. Заслуга Лаври
була у виданні великої кількості
шкільних і повчальних книг, підручників,
календарів.
Про утиски Печерської друкарні з боку Москви у своїй праці говорити С.Кагамлик[24]. За
Петра І був створений Синод, який указом від 1722 року хотів
змусити Лавру друкувати тільки
богослужбові книги, попередньо завірені
і схвалені з виданнями московського
друку, а книги які не мали зразків відправляти на розсуд
Синоду. Подібних указів Синоду було кілька: (1726, 1727, 1728, 1744,
1745, 1766, 1769 і 1772 рр.). Нові утиски
щодо мовних і правописних
особливостей лаврського видання розпочались з правлінням Катерини
ІІ з 1766 року. У процесі підготовки до
друку книги Печерської друкарні згідно з указами російської духовної влади мали
пройти рецензування.
Складна ситуація у Києво-Печерській друкарні почалася
у XVIII ст. Через постійні обмеження з
боку Синоду репертуар книг значно скоротився, переважно це були передруки попередніх видань. Всі ці обставини позбавили лаврські видання їх національного характери і самобутності.
Про утиски
православних монастирів Петром І
говорить В.Фьодоров[25]. Законодавство
Петра І було направлене на обмеження чисельності монастирів і чернецтва
Про Києво-Печерську друкарню згадується також в енциклопедії
історії України[26]. Печерська Друкарня була
культурно-освітнім осередком і провідним
центром друкарства в Україні. Частина текстів у церковнослужебних книгах, а
також вірші, присвяти, передмови та післямови друкувалися книжною українською
мовою. Для києво-печерських друків характерний високий поліграфічний рівень. Вони мали текстові і титульні
ілюстрації, містили портрети, герби меценатів, прикрашалися різними заставками.
Серед художників-граверів вирізнялися Памво Беринда, Тимофій Петрович, Ілля-
автор понад 500 ілюстрацій, Прокопій,
Іван Щирський, Леонтій Тарасевич, Никодим Зубрицький.
І.Огієнко згадує про майстра- гравера
Печерської друкарні Леонтія Тарасовича[27],
який робив прикраси до видання 1702 року “Патерика Печерського”.
В енциклопедії історії України розміщено
дані про шкільництво, яке розвивалось
при Братському Богоявленському монастирі з XVI столітті[28].
У 1615 році організована Київська
братська школа. Більшість дослідників вважає, що створенню школи посприяв
запис Київських маґістратських книг про дарчу дружини маршала Стефана Лозки-Гальшки.(Єлизавети)
Гулевичівни, в якій вона засвідчувала дарування
своєї садиби на Подолі для заведення
монастиря і школи при ньому. Новостворений монастир підтримав гетьман П.Конашевич-Сагайдачний, який
вступив до нього з усім військом
Запорізьким і зробив значну пожертву. Про
матеріальну підтримку монастиря Гальшкою Гулевичівною і гетьмана
П.Конашевича - Сагайдачного також згадують
В. Шейко, Л. Тишевська[29].
Автори
наголошують, що П.Конашевич-Сагайдачний
постійно піклувався про розвиток школи.
Помираючи від ран у Києві, Сагайдачний майже всі свої кошти заповів Київській, а також
Львівській і Луцькій братським школам.
Київська братська школа за своїм устроєм та організацією
навчання була подібна до інших братських
шкіл, які діяли в Україні. В енциклопедії історії України згадуються ректори школи:Іов Борецький(1615-1618рр.),Мелетій
Смотрицький ( до 1620 р.), Касіян Сакович (1620-1624рр.), Хома Євлевич
(1628-1632рр.). Також встановлено кілька імен учителів, які викладали в школі московський наставник
Феодор, Яків Мемлевич, Сава Андрієвич, Василій Березецький. Головний акцент у
школі робили на вивчення слов’янської
граматики та грецької мови. У братській школі студіювали польську та латинську мови, арифметику, риторику, церковний спів,
тлумачення філософський і богословських понять. Пізніше після об’єднання
Братської з Лаврською школою
школа перетворюється в Києво-Могилянський колегіум, а вже потім у академію.
В енциклопедії
розміщені відомості про
діяльність і розквіт Києво-Могилянської академії[30]. Зокрема
тут виявлявся філософський курс лекцій,
а богословський курс почав викладатись
лише після підпорядкування 1685-1686рр. Києва митрополії
Московського патріархату. Царська
грамота від 26 вересня 1701 року підтверджувала надані 1694 року колегіумуві привілеї та декларувала,
що цей навчальний заклад має незалежний від міського управління юридичний
статус. У цьому документі колегіум
іменувався “академією”. Як зазначається в енциклопедії, що ще до 1701
року в документах вже вживався термін “академія”,
так само як і після 1701 року
Києво-Могилянську академію продовжували іменувати “колегіумом” та “латинською
школою”[31].
С.Кагамлик також досліджує заснування братської школи і наводить дані, що більшість
дослідників вважають Єлисея Плетенецького ідейним
натхненником організації в Києві церковного братства і школи при ньому[32].
Існує чимало документів, які
підтверджують провідну роль чернецтва Печерського монастиря в створенні навчального закладу. С.Кагамлик
також згадує дарчу дружини кардинала Гальшки Гулевичівни на
започаткування в Києві монастиря і школи
при ньому в 1615 році[33]. Автор
перелічує членів Київського братства зокрема –це Ісаія Трофимович, Сильвестр Косов,
Софроній Почапскій, Афанасій Івашковський, Іларіон Симовській, Арсеній
Бережницький та інші. Тісний контакт Києво-Братського монастиря з
Києво-Печерською лаврою пояснює та обставина, що найпершими ігуменами
Братського монастиря були діячі
Печерського монастиря (Ісайя Копинський і Тарасій Замка). .
Про друкарні і шкільництво в інших православних монастирях Києва дослідники, науковці, вчені подають
менше інформації. В.Вечерський згадує одним реченням про бурсу
Софіївського монастиря, яка була збудована в 1763-1767 рр. і розташована в північній частині ансамблю[34].
В праці “Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря” згадується невеличким уривком друкарня
Золотоверхого монастиря[35]. Йов
Борецький, настоятель Михайлівського – Золотоверхого
монастиря для зміцнення православ’я заснував дві друкарні, одну з них при
монастирі. Митрополит Йова Борецький частину своєї великої бібліотеки заповів
Києво-Печерській лаврі, а більшу частину книг старослов’янською та
польською мовами залишив
Михайлівському монастирі. Митрополит Борецький також опікується братськими школами,
його ще називали “меценатом
студентства”.
Ігумен Золотоверхого монастиря Феодосій Сафонович, очолював посольство до Москви, де разом з двома однодумцями займався перекладом Біблії з грецької мови.
Ф. Сафонович був також автором
історичних праць: “Хроніка з літописців стародавніх” та “Повість о преславних чудах св. Вмч. Варвари”. Ігумени Михайлівського монастиря
скоріше всього видавали написані ними праці у друкарні
Михайлівського-Золотоверхого монастиря. У золотоверхому монастирі розмах друкарської справи був менш масштабним і відомим, ніж у Києво-Печерської друкарні.
Дослідник
Михайлівського Золотоверхого Монастиря
М.Дегтярьов описує, що Йов
Борецький намагався поширити друкарську
справу у Києві[36]. Він запрошує до Києва
типографа Спиридона Соболя і влаштовує
друкарню у Михайлівському монастирі. У
1630 році друкарня Соболя працювала на
Подолі, в якій було надруковано “Апостол”.
В.Вечерський зазначає,
що Михайлівський-Золотоверхий монастир
особливого значення набув після Берестейської унії 1596 року, коли в
руках опинилась Софія Київська й багато інших православних монастирів[37]. За
Йова Борецького Михайлівський монастир на деякий час стає резиденцією монастирів.
В кінці на початку Свято-Троїцький Києво-Кирилівський
монастир був найбагатшим в Україні після Києво-Печерської лаври[38]. Йому
належали сотні сіл і містечок, багато млинів, винокурень,цегелень, олійниць.Для
монастиря працювали кращі гаптувальниці
й вишивальниці, різьбярі та золотарі.
В “Енциклопедії історії України” згадується Київський Свято-Катерининський
греко-сінайський монастир[39], який
розташовувався на Подолі і був заснований
грецькою громадою Києва 1738 році, але офіційний статус монастиря
отримав в 1747 році. Головним призначенням монастиря було збирання милостині
для чернечої громади. При монастирі
діяли грецьке братство і школа.
Про цей монастир подає відомості Л.Денисов[40].
Розвиток шкільництва і
друкарства при монастирям сприяв
культурному розвитку насельників, що підносило престиж самих монастирів. На
середину XVII ст. друкована книжка стала
поштовхом розвитку української культури. Її тематика відображала стан
церковного життя, освіти, науки, мистецтва, суспільно-політичної думки, і в
усіх цих ділянках вплив друкованих видань дедалі зростав. Друкарство і
книговидання на той час ще не відокремились одне від одного. Деякі друкарні
були не просто прибутковими поліграфічними підприємствами, але й видавничими
центрами, осередками розвитку письменства. Навколо них гуртувалися письменники,
знавці мов, майстри мистецького оформлення книги. Найголовнішою київською друкарнею
була Лаврська друкарня при Києво-Печерському
монастирі.
З 1720-х рр. починається новий період в історії українського
книговидання. Російський уряд чинив тиск на
київські друкарні, заборонивши видавати книги, дозволив тільки видавництво давніх передруків.
[1]Кагамлик.С.
Києво-Печерська лавра : світ православної духовності і культури (XVII-XVIIIст.) : монографія.-С.191-199
[2] Голубев С.-. Киев. митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт ист.
исследования). -Т. 1. -К., 1883, Т. 2. — Киев, 1898.
http://iht.univ.kiev.ua/library/ks/1882/pdf/kievskaya-starina-1882-6-A-%281103-1122%29.pdf
[4]Кагамлик С.Києво-Печерська лавра : світ православної
духовності і культури (XVII XVIIIст.) : монографія.-.-С.195
[5] Ісаєвич Я.Українське
книговидання:витоки, розвиток, проблеми. – Львів: Ін-т українознавства, 2002. –
С.186-196
[6]Кагамлик С.Києво-Печерська лавра : світ православної
духовності і культури (XVII-XVIIIст.) : монографія .-С.197
[7] Болховітінов
Є. Вибрані праці з історії Києва..-С.271-392
[8] Там само -С311-316
[9]Огієнко І. І.Історія українського друкарства.-К.: Либідь, 1994 .- С.255-298
[10]Кагамлик
С.Києво-Печерська лавра : світ православної духовності і культури
(XVII-XVIIIст.) : монографія.-С.200
[11] Кагамлик С.Києво-Печерська
лавра : світ православної духовності і культури
(XVII-XVIIIст.) : монографія -С .200
[12] Кагамлик С.Києво-Печерська
лавра : світ православної духовності і культури
(XVII-XVIIIст.) : монографія -С.200-204
[13] Там само.-С200
[14] Там само.С.201
[15] Там само.С.201
[16] Там
само.-С201
[17] Огієнко І. І.Історія українського
друкарства. -С.287
[18]Кагамлик
С.Києво-Печерська лавра : світ православної духовності і культури
(XVII-XVIIIст.) : монографія.-С.202
[19]
Огієнко І.Історія українського
друкарства.-С.289
[20]Кагамлик
С.Києво-Печерська лавра : світ православної духовності і культури
(XVII-XVIIIст.) : монографія. -С 203
[21]
Огієнко І.Історія українського
друкарства.-С.291
[22] Там
само.-С.292
[23]Кагамлик
С.Києво-Печерська лавра : світ православної духовності і культури
(XVII-XVIIIст.) : монографія -С.204-209
[24] Там само.-С.209-218
[25] Федоров В.Русская православная
церковь-С54-55
[26] Енциклопедія історії України: У 8 Т./ Редкол. В.А.Смолій (голова)
та ін..-Т.4-К.:Наукова думка, 2007 -С.186-187
[27] Огієнко І .Історія
українського друкарства.-С 291
[28] Енциклопедія
історії України: У 8 Т./ Редкол.
В.А.Смолій (голова) та ін.-Т.4.-С.183-184
[29] Шейко В.М.,Тишевська Л.Г.Історія української культури: навч.посібник / Наук. ред. В.М.
Шейко. -С.75
[30] Огієнко І.Історія українського друкарства.-С.184-186
[31] Енциклопедія історії України: У 8 Т./ Редкол. В.А.Смолій (голова)
та ін..-Т.4.-С 184
[32] Кагамлик С.Києво-Печерська
лавра : світ православної духовності і культури
(XVII-XVIIIст.) : монографія -С. 101
[33] Там само.-С.101
[34] Вечерський
В.Українські монастирі.-С.121
[35] Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого
монастиря./[авт.тексту В.Колос].-К.:Грані –Т, 2007.--С. 50
[36]Дегтярьов М.Михайлівський Золотоверхий монастир./ М.Г. Дегтярьов,
А.В.Реутов.-К.:Техніка,1999.-С 78
[37] Вечерський В.
Українські монастирі.-С.126
[38] Кілессо Т.С.Кирилівський монастир.-С.6
[39] Енциклопедія історії
України: У 8 Т./ Редкол. В.А.Смолій (голова) та ін..-Т.4-С.266
Немає коментарів:
Дописати коментар