Сольний зимовий одноденний похід Ямна- г.Маковиця- Яремче

                                               Вид на Яремче ,спуск з Маковиці

 

Гора Маковиця-вершина  в Українських Карпатах, відноситься до гірського масиву Ґорґани.Висота -984м.над рівним моря. Найвища вершина в околиці Яремче.

 Зима 10 січня 2017 року. День мав бути гарним, трохи був морозець,вирішила піти на пошуки водоспаду Краплинець ,по карті глянула ніби він недалеко  від Яремче.  З центру  Яремче іти треба було в сторону Ямної де джерело з водою в кінці Яремче,йшла біля траси до джерела з 40 хв. то біля траси це джерело.

Час від часу як ішла звірялася з навігатором,зрозуміла,що повернула не на ту дорогу,дорога яка на водоспад була за наступним поворотом від джерела,але траса була ожвавлена і не хотілося перебігати по сто раз туди назад дорогу,тож вирішила глянути куди веде мене ця дорога.

                                                      йду вздовж траси до Ямної

                                                     біля джерела звертаю на ліву дорогу

                                          проходжу відпочинковий комплекс Хожки

                                               початок сільської дороги в Ямній

Дивлюся по навігатору,що тою дорогою можна піднятися на г.Маковиця, нова дорога новий маршрут,на вершині я була, але зі сторони Яремче піднімалися. З 7,8 січня падали сніги без перестанку ,тож снігу намело по дорозі було.

На початку  я і не думала підніматися на вершину,думала піду на розвідку яка то дорога . З початку ішла по дорозі автомобільній,видно машини їздили бо готель є з вигляду шикарний Хожки,далі ішла сільська дорога ,а ще далі село ,хати, машинних слідів не видно тільки сліди людські  і то кілька, напевно місцеві теж гріються по хатах. Іду слідами людей,бачу вказівник вже старий і ледве видно напис на гору Маковицю ,орієнтуюся трохи по слідах,так як все кругом засипано снігом ,таке відчуття ,що місцеві теж не виходять з хат . Іду по слідах, потім сліди ведуть трохи далі ніж мій навігатор показує маршрут,протоптую  свою стежку ідучи як бачу по дорозі яка сильно засипана снігом . Висота снігу нище колін, поки іду по селі. Висоту потрохи набираю виходжу де електровишки  є маркування жовте на стовбах. Звіряюся з навігатором так як слідів ніяких дороги чи стежки не видно, снігом замело ,влітку було б простіше хоч би якусь стежку протоптану видно було,а зимою як новий маршрут то важко на білому полі орієнтуватися.

                                               іду по селі між хатами дороги не видно

                                                проходжу електро стовби

                                                    остання хата в селі де живуть злі собаки

                                             село Ямна залишилося в низу

                               за останньою сільскою хатою, такий рельєф з берез

                                                чим вище піднімаюся тим гарніші краєвиди

      Піднімаюся впираюся в ліс і повертаю на 90 градусів біля сільської хати ,починаю підйом, а сніг по пояс не панікую в селі все таки, чим вище і снігу більше шукаю місце де б снігу поменше  і впираюся в городи. За одне переживала,щоб не провалитися в якусь яму,так як  я в тій місцевості в перше. Пробираюся потрохи догори десь так з 100 метрів, бахіл не взяла(так як мала іти на водоспад),палок  трекінгових теж і лізу на вершину,але в той момент в мене розум відключився, думаю,треба новий маршрут розвідати, тай така сонячна погода,думаю якщо що поверну назад селом по своїх слідах. Вже як 40 хв іду я селом,біля останньої хати коли вперлась в городи і снігу багато , намалювалося 2 собаки місцеві  не привязані , так гавкали, і до мене ішли, що я не знала що страшніше сніги чи собаки,як раптом вийшов господар з хати глянув на мене собаки трохи притихли і від мене віддалилися. Вийшла на протоптану дорогу, кінець села, звірившись з навігатором пришвидшила темп, сніг вітер трохи видув і було трохи легше іти. Погода сонячна була, дороги знову не видно, заметена , кучугури, іду, а снігу все більше,думаю такими темпами я не зайду до вечора,а як зайду то ще в низ треба спускатися.

     Без палиць важко міряти сніг,міряю кроками і ногами ступлю вправо провалюсь по пояс вилізу вступлю крок вліво провалюся до колін, тоді думаю іду сюдою менше снігу і так усю дорогу. Потім вже стала спостерігати за поверхнею  і помітила  там де сторчить трава, то вітер трохи видув снігу і його менше і старалася іти там де траву видно, снігу менше. Перший раз ішла сама, щоб снігу було так  багато. Як піднялася з села то кілька дерев було, не багато, одні берези і ялинки .

Як ішла по хребті з сторони Ямної ,а на сусідньому хребті зі сторони Яремче як підніматися ішло 2 хлопців, махали мені , і бачу як вони не ідуть на вершину,а повернули і спускаються в низ. То потім я при спуску тою дорогою зрозуміла чому,що снігу було так багато ,що їм чи важко було чи змучилися і спускалися, я напевне як би піднімалася з Яремче тою дорогою то теж би думаю не піднялася.

    Крок за кроком я піднімалася все вище  ялинки вкриті снігом який так виблискував на сонці як коштовності. Кругом було видно вершини і хребти . По дорозі вказівники з 2 написом на полонину Маковиця.

    Вже бачу вдалині хрест жовто голубий-це вершина гори Маковиця,впізнала його, вже легше стало. Ще трохи і я дійшла до вершини то була 14 00 год, нікого не було, пізно почала підйом. Ще за мить чую хтось піднімається,хлопець на лижах з Дори піднімався сам з Надвірної.(не одна я така з такими ідеями).На вершині краса погода супер, небо блакитне ,роблю селфі,знімаю відео і фото,пю чай з бутербродами, так гарно на вершині ,тепер думаю якою дорогою спускатися тою,що піднімалася далеко потім іти ще по дорозі біля траси до Яремче і злі собаки непокоїли ,дорогою в Яремче з Маковиці я  2 рази нею спускалася то було давно і ми спускалися до містка ,що в Яремче,дороги я дуже не пам’ятала, трохи поговорила з новим знайомим щодо спуску,порадилася. Я собі так постановила головне до ретранслятора дійти і старатися трохи в темпі,щоб ніч не застала ,я його бачила при спуску і то був орієнтир. Попрощалася і почала спуск, спочатку снігу не було багато до бісєдки першої,потім снігу більше  від того часу як я тут була в 2014р. не було тих біседок ,потрохи спускалася, не було слідів ніхто не  піднімався, почалися сліди напевно  тих хлопців, ,що мені махали ,які розвернулися,снігу багато важко іти. Потрохи дійшла до Матері божої з ангелами.

Заходжу в ліс доходжу до ретранслятора ,в лісі сліди тварин,здавалося,що собак, є маркування жовте і зелене. Обходжу Ретранслятор біля 15 00 год і іду стежкою в низ,минаю біседку, орієнтуюся на сліди тварин думаю собак,а в голові думаю може звірів . Дорога іде через скелі під ногами трохи слизько треба бути обережним. Ні одного туриста,іду лісом і тут мені на зустріч з лісу 2 великі сіро-коричневі савці,стою і дивлюся на них нахиляюся за палицею,душа в п’ятки думаю чи то собаки чи то вовки,один підбіг до мене висолопив язика і дивився,я зрозуміла напевно собаки,аж легше стало,собаки минули мене.

   В 15 30- доходжу до  вказівника,розвилка де жовте і зелене маркування,іду жовтим маркером,зелене веде до скель Довбуша. При спуску з пагорба проглядається краєвид Яремче,сонце вже потрохи сідає,небо рожевіє. Спускаюся напроти траси в 16 10 год ,а далі водоспад Пробій,дорога знайома. Отакі були пригоди в мене цього зимового  дня, навіть не думала,що піднімлюся на  гору Маковицю ,розвідаю для себе нову дорогу,і добре,що спустилася до темноти. До нових пригод.

По часі на маршруті :Ямна-Маковиця-Яремче

 11.15 год -вийшла з хостела

12 20- зайшла на стежку біля джерела.

13 10-кінець села. іду хребтом

14 05 -на г.Маковиця, фото, перекусила.

14 30 -спуск з гори

15 00- біля ретранслятора.

1530- вказівник  де жовте і зелене маркування,іду жовтим маркером,зелене веде до скель Довбуша.

Погода чудова і краєвиди чудові.

16 10 - спуск напроту водоспаду Пробій

   

 

 

 

 

 

 

 

Зимове сходження на вершину Пікуй 1408 м

Похід відбувся -12 лютого 2017р

В складі -6 туристів.

Вибрали підйом на  г.Пікуй з  села Біласовиці,добиралися власним  бусом зі Львова.

 автор усіх фото О.Гавришко

Зимовий  Пікуй ,краєвид з Пікуя

Домовилися зустрітися біля Ашану на Стрийській

Поки всі збиралися  виїхали в

7.50- старт зі Львова .

9.10- зупинилися в Сколе біля   супермаркету Рукавичка,закупили собі,хто що хотів,погода радувала туристів на машинах біля Рукавички було багато,а ще піших туристів,які ішли на гору Парашку теж декілька груп. Зранку був морозець до -11  С

10.15 год- приїхали в село Біласовицю .(від головної дороги треба проїхатися ще селом,початок маршруту де битонний міст,біля магазинчика)

Переодяглися,екіпірувалися бахілами.З нашої точки зупинки було видно красень Пікуй вдалині,знизу як дивишся то трохи далеченько іти.

 

старт біля магазинчику,нам на право

перші краєвиди по дорозі на Пікуй

 чудова зимова погода ,на Пікуй

дорога на Пікуй з с. Білосовиці

сніжок,сонечко,люблю таку зимову погоду

 

ідемо лісом вздовж річки

дорога на Пікуй лісом,деякі участки важкі,але дорога втоптана

дорога лісом

маркування на маршруті на Пікуй

10 30 год-стартанули  біля магазинчика,пішли через місток по праву сторону по зеленому маркуванню,більше дивилися на сліди ,а не на маркування,бо маркування то було то зникало,а дорогу туристи протоптали.

11.30- полянка перша де починається підйом і заходимо в ліс.

12 00 год- переходимо річку,води не багато,великими кроками перестрибуємо.

Після потічка,Дорога іде лісом ,і  постійно підйом вгору набирання висоти,трохи нудний підйом окрім лісу нічого не видно.

13 00 год  -нарешті  вийшли з лісу  на поляну перед Пікуєм,хто дуже спішився підкоряти Пікуй пішли   до гори,а ми  втрьох вирішили куди бігти все одно піднімемося,тож  вирішили попити чайку, посидіти ,помилуватися природою і зимовим краєвидом .

12 10 год- зловили себе на думці хватить вже відпочивати треба рушати,здалеку побачили кілька цяточок які вже підкорюють г. Пікуй,подумали,що то наші, вже на вершині,а ми ще от тут чай п’ємо, тож рушили . Спочатку поляна іде без підйому снігу трохи є,видно сліди від снігоступів. Як відпочивали група туристів вже спускалася до низу.

ліс позаду,а нам до гори

 

дорога до г.Пікуй вийшли з  лісу

 

Вододільний хребет ,паропланеристи

наші вже на хребет майже вийшли в, далині як мурашки

дорогою на Пікуй

до вершини все ближче,погода супер

трохи відпочиваємо,бо крутий підйом

дорогою на Пікуй,краєвид з низу

підйом на Пікуй, вже більш крутіший підйом

вже видніється Пікуй

   Дорога ніби і пряма без крутих підйомів,але швидкості по ній не набереш так як ідеш і в якийсь момент провалюєшся по коліна,а то і вище. Сонце припекло і сніг став рихлий, я іду перша не провалююсь за мною ідуть Арсен і Євген і провалюються,ту   частину дороги ішли і сміялися,чому то я не провалююсь,а вони провалюються, я кажу ,що я легша,тож ідемо і кажемо не дихати помаленьку,як той кіт до ковбаси підкрадається,так і ми по тій сніговій дорозі  ішли.

З гори  Пікуй екстримали  на пароплані злітають,така краса, шпилястий чубок,хребет як гребінь верху у дракона і крило парашута( над вершиною, над нами ,червоного кольору), я таке бачила тільки на Екстрім  роликах  на відео. Ті хлопаки ще ті екстримами,вкінці дня як наліталися, спакували свої крила і на лижах махнули з гори(а з Пікуя крутий спуск)

13 40 – ми все ще піднімаємося,дійшли до  крутого участу ,вдалині наших бачим як мурав їв хоч і крутий підйом, але іти не важко,без кішок і снігоступів. Кілька груп в кішках спускалися самі чоловіки,всі віталися і раділи,що вибралися на таку чудову погоду в гори ,по ходу я була одна дівчина серед туристів. Деякі туристи ішли соло, віталися

     В 14 .05год- дійшли до крутішого участку десь 200 метрів і вершина, хлопці,ті що 

 « рванули» перші і не  робили привал вже зачекалися. Я вже майже піднялася до гори  ще60- 80 метрів залишилося як зірвалася нога і я поїхала в низ,не до самого низу  зупинилася знову на початку крутого підйому, мої спроби підніматися по тій стіні не увінчувалися успіхом,  що піднімалася,то зіскользувала вниз,всі вже піднялися крім мене, Євген спустився допомогти мені,але мої черевики не мали точки дотику зі снігом,я вже геть розстроїлася,що не піднімаюся на зимовий Пікуй,потім на думку мені спала ідея треба вирубувати собі сходинки,взяла трекінгову палицю і товкла кінчиком палиці льод,щоб зробити собі виступ для ноги ,робила типу сходинок трохи на більшій відстані,щоб часто не прорубувати,так як льод і сніг і важко тою палицею було  товкти,тож десь з 10 сходинок зробила  і вже потім трохи було похило я в обхід піднялася на вершину,ура я підкорила зимового красеня.  В 14 50  год я була на вершині,хлопці ті,що  перші ішли напевно біля 13 30 були на вершині.

думаю як мені вийти на вершину

     П’ємо чай,фото відео,неймовірна краса навколо,я не раз а може з декілька десятків бачила зимових краєвидів і цей краєвид увійшов в десятку кращих для мене. Дехто приїхав на снігоходах на вершину, якійсь дядьки. Група  хлопців з лижами теж вже підходила до вершини. На вершині  утворилася ціла тусовка активних туристів.

 

 зимовий Пікуй

вид з Пікуя

зимовий Пікуй 1408 м

чаювання на Пікуї

на вершині Пікуя

 

Пікуй  1408 м

 туристи на снігоходах,майже до вершини доїхали

   15.37 год почали спуск з вершини, підйом крутий я з’їжджала на попі так як так для мене було безпечніше, так як схил був снігово- льодовий.  Групка хлопців які  піднялися на лижах влаштували собі фрірайд ми вже спустилися з крутої частини майже до поляни,а хлопаки поміж ялинок  фрірайдери  ще й без палиць, ото краса була  і швидкість . Ми спускалися деякі туристи тільки  піднімалися на вершину.

спуск з вершини

 

вид на Боржавський хребет при спуску з Пікуя

майже спустилися,а сонце вже заходить

16 10 -зайшли в ліс.

17 00- переходимо річку(ту саму ,що туди)

Небо вже рожевіє сонечко потрохи заходить –краса. Хребет Боржави вдалині покрився сонячним відтінком.

17 30- біля машини були

Переодяглися попили чаю.

18 00- старт на Львів.Трохи втомлені,але дуже  щасливі,в машині тепло ще трохи й задрімати можна було,файна музика,за вікном темніло,а в уяві перед очима дивовижні краєвиди

20 20- приїхали  до Львова.Завершилася ще одна гірська мандрівка.