Осінні мандри горами:Верховина-с.Шибене-полонина Веснярка-оз.Марічейка- г.ПіпІван Чорногірський 2028м.-Сідловина 1763м.-Вухатий Камінь 1864 м.- Дзембронські водоспади (Смотрицькі)- полонина Смотрич-с.Дземброня.-Ільці.

Так як я хотіла в гори вже треті вихідні, погода ще трималась чудова, а з різних причин  не виходило їхати, тож  варіант іти в гори на ближчі вихідні мене приваблював. Маршрут запропонований Романом ще в вересні, якраз  був актуальний. З понеділка  я вагалася  чи їхати в гори і підніматись на ПіпІван Чорногірський. Переглядавши фото друзів з попередніх  вихідних вилазок, снігу  на Чорногорі трохи  було, тож мене   хвилювало одне -  нормальна проходимість маршруту, щоб   вершину сильно снігом не засипало. Мої страхи частково розвіяв Роберт, який на минулих вихідних ходив Чорногорою і сказав, що снігу достатньо, але пішохідна проходимість нормальна. Панічно не люблю я блукати кілька днів білими заметами. Роман  також заспокоював мене, що сніг  в горах розтане, так як на тижні відчутно потепліло. Вагалася я до четверга, а далі за принципом, якщо чогось сильно хочеш то потрібно  рухатися в цьому напрямку. Рюкзак  пакувала я в п’ятницю перед виїздом, порівняно з літніми походами  рюкзак був запакований  як кажуть по зав’язку. Боячись снігів, я спакувала багато зимових речей  і запасне взуття  взяла - щоб моє серце і тіло  було спокійне, що я  не промерзну ( як бувало  то в інших походах). За звичай я рідко беру другу пару  важкого взуття( іноді щось легке на переміну) в цілях полегшення  мого наплічника (в  цьому поході  така моя завбачливість мене  добре виручила).

Наш попередній маршрут був такий:   Верховина-с.Шибене-полонина Веснярка-оз.Марічейка- г.ПіпІван Чорногірський 2028м.-Сідловина 1763м.-Вухатий Камінь 1864 м.- Дзембронські водоспади (Смотрицькі)- полонина Смотрич-с.Дземброня.-Ільці. Маршрут міг змінитись, залежно від погодних умов.

П’ятниця  11 жовтня 2013 р.   В 3.50 сідаю на потяг 139 Одеса-Чернівці до до Івано-Франківська. У Франківську в 6.25 год., потяг трохи запізнився. Білет Плацкарт 27.80 грн мій 15 вагон 11 місце.

Субота 12 жовтня 2013 р. Зустрічаю свою команду по цьому поході: Романа з Тернополя і Ірину з Харкова, знайомимося, спілкуємося. В 7 00 на автовокзалі Франківська сідаємо на автобус Івано-Франківськ-Верховина, ідемо до Верховини, ціна квитка 38 грн. В 11 00 годині ми в селі Верховина, дорога зайняла 4 години. До 1962 р. поселення називалося село Жаб’є. З вікон ми спостерігали красу осінніх Карпа. Барвисті краєвиди,  ясне сонечко над вершинами, голубе небо   надавало ще більшої наснаги до подорожі !

осіння  Івано-Франківщина

краєвиди на с.Ворохта

осіння Івано-Франківщина

барвиста осіна на Івано-Франківщині

 

У Верховині ми чекали автобус до  с.Шибене, цей маршрут вже давно славиться своїм колоритом, кожен хто хоч раз проїде  в цьому напрямку запам’ятає цю поїздку на довго. Автобус приїхав швидше в 11 15 год, людей вже трохи назбиралося, ми встигли зайняти задні  місця  в автобусі. Маючи трохи часу до відправки автобуса пішли на місцевий ринок, накупили винограду по 6 грн., помідорів по 3 грн., перцю по 3 грн.- ціни порівняно з львівськими вражають. В 12 00 годині відправка з Верховини, в Шибене в 14 00 год. Ціна квитка разом з рюкзаками 12 грн. Таких туристів як ми в автобусі було ще 4  які теж планували іти на ПіпІван Чорногірський. Самі вони з Молдови, а саме з Кишиніва планували скільки встигнуть прогулятись Чорногірським хребтом, а  в Молдові  мають бути у вівторок. Розказували нам, що тут не вперше і, що зимою піднімались на ПіпІван Чорногірський і  їм дуже там сподобалося. Я теж люблю ПіпІван Чорногірський, одна з моїх   найулюблених вершин. Поїздка в автобусі Верховина-Шибене була колоритна, задній салон  автобуса був переповнений мішками «бараболі», моркви, цементом, сумками, рюкзаками. Майже через зупинку хтось виходив, одна жінка попросила, щоб мішки з бараболею їй витягли, мішок розірвався і бараболя розсипалася по салоні. Приїхали до прикордонної застави в  с.Шибене,  прикордонник перевірив  українські паспорти записав  нас в зошит і Романа як керівника групи. Ідучи по дорозі побачили шлагбаум  тут працівниця чемно попросила оплатити вхід в заповідну зону  10 грн. ( постанова така ввелася з  липня 2013 року), працівниця показувала якісь папери і дозволи,що все законно і  гроші використовуються за призначенням: прибирання і розвитку  заповідника, хоча сміття на оз. Марічейка було вдосталь. 

корівки в с.Шибене

прикордонна застава в с.Шибене

 

 осінній с.Шибене

 

 

рушаємо на Піп Іван Чорногірський

В 14 30  год. перепакування  речей,  перекусили і вирушаємо вздовж потоку Шибене,  далі пройшовши 2 км   доходимо до альтанки  і рухаємося в гору в  північному напрямкупо. На початку, минувши шлагбаум ,  починався крутий підйом і  важко було  з наплічником робити такі ривки,  далі вже  нормалізувалося   дихання   і крок за кроком  в  17 00 годині ми дійшли до полонини Веснярки. Дорога від альтанки  до полонини весь час  ішла  по лісі, відстань по кілометражу приблизно 5 км . На полонині Веснярка розташовані гуцульські будиночки- колиби, біля яких знаходиться джерело. Дорога  Зайшовши в колибу,  там їх дві,  відчинена  колиба була  зайнята. Шестеро  туристів  обжили собі крайню кімнату з пічкою, а  нам уступили лівішу- ту де літом  зберігають сир.  На веснянці почуваєшся як вдома, вода є, хата і «дах над головою»  теж, туалет  дерев’яний, більше цивілізований ніж кущі і це плюс.  В колибі чисто більш-менш є стіл дерев’яний,  два яруси  де можна спати, вікно закрите клаптиком тканини із  якого час від часу тягнуло прохолодою. В 18 00 годині  ми взялися за приготування вечері, меню  вирішено - варимо  борщ. Поки у великому казанку варилася вечеря на трьох ( любить Роман  нести  лишній  тягар, ще й монашку взяв, боявся, щоб ми не проголодались), ми обживали свою тимчасову хату. Я читала  раритетний заповіт Тьоми Рябова, різні написи в кімнаті, можна сказати, що людям  в цій колибі нічого  мудрого  не приходило до  голови- напевно природа чи то не вона надихає людей на  такі не мудрі  написи. Поївши смачного борщика, Роман вирішив приготувати якийсь свій коронний напиток сльоза- на скільки я зрозуміла  в його склад ввійшла  згущене молоко,  щось спиртне, вода… і треба пити це теплим. Помилувавшись з полонини Веснярки  барвистим заходом сонця, він був надзвичайно гарним. Барвисті  відтінки тепло оранжевого, жовтого, рожевого, фіолетового   відтворювалися на  небі по черзі, природа нам показувала свої натуральні барви. Вечері розмовляли, розказували анекдоти, історії  попивши чаю  в 22 30  годині пішли спати. Наші сусіди навіть не думали лягати, в них якраз  був сам пік їхнього вечірнього гуляння, співання на гітарі, сопілці,  затягування пісень і все це не без « білого  горючого». Пізніше вони бавились в якісь ігри  бігали кругом колиби, щось кричали в цей момент, я себе відчула ніби  в хатинці баби Яги, яка рухається на курячих ногах Насправді коли вони бігали  кругом колиби вона вся тряслася. В якийсь момент - ця компанія  стала не контрольована і  ми себе відчули  ніби ми в кублі нечистої сили.

полонина Веснярка

перепочинок на пол. Веснярці

вид заходу сонця з полонини Веснярка

 захід сонця з полонини Веснярки

захід сонця з полонини Веснярка

захід сонця над Чивчинами

Захід сонця над румунськими горами з пол.Веснярка

Не знаю скільки "горючого" вони випили, але їм було цього мало. Їхні ігри, співи  вже їм не приносили адреналіну,  тож вони вирішили  почерпнути чергову порцію  його від нас. Так як наша кімната була закрита  на гачок один  сусідський хлопець  почав стукати,  шарпати двері  і кричати, чи  у вас є ще  горівка, дайте горівку. Крізь сон ми спочатку не зрозуміли, що вони це серйозно. Цей індивідум пішов до своїх і сказав, що ми прикидаємося, що спимо і не даємо  йому горілки. В такому їхньому стані щось з ними виясняти не вдячна справа. Тож я їм сказала, шановні сусіди в нас немає горілки   нам рано вставати   і ми  хочемо спати, ця фраза їх заспокоїла. Пошумівши ще трохи  вони  пішли в ліс когось шукати, а потім напевно вибились із сил і заснули .

Неділя 13 жовтня 2013 р. Ми встали замість 6 00 години  о 7 00 в колибі було прохолодно, але не холодно. Коли ми вийшли з колиби якраз над горами  сходило сонце, що ми  і всі дружньо побігли фіксувати на фотоапарати. За тим чудом природи ми  спостерігали довго, милуючись цією красою.

сонце починає сходити з полонини Веснярка.

схід сонця з полонини Веснярка

схід сонця з полонини Веснярка

схід сонця з полонини Веснярка 

полонина Веснярка

полонина Веснярка

полонина Веснярка

Поснідавши і попивши чаю, почали пакуватись. Наші сусіди теж прокинулися біля 9 00 години  як ні в чому не бувало, сиділи тихо і спостерігали за нами. Ми поснідали вівсяною, попили чаю, спакувались, попрощалися з нашими шумними сусідами і  в 9 40 год. вирушили до оз  Марічейка. Дорогою, що пролягає вздовж полонини, піднімаємось вверх і через 500 метрів заходимо до лісу. Зайшовши в ліс, ми проходимо через шлагбаум і йдемо далі дорогою. Приблизно через 1км з лівого боку знаходиться оз. Марічейка  Погода була гарна, небо голубе. В  10 15 годині були вже на оз. Марічейка, з того часу, що я там була в 2010 році багато, що змінилося, лавки, таблиця з написом озера - помітно значний  прогрес. Намилувавшись озером з якого виднівся ПіпІван, пофотогорафувавшись рушили далі.  Наступна зупинка була біля жерепу- сосна жереп в Українських Карпатах поширена за верхньою межею переважно хвойних лісів в субальпійському поясі на висоті від 1300 до 1850 м.

озеро Марічейка

 

озеро Марічейка

Вийшовши з лісу ідемо по дорозі  тримаючись правої сторони, набираємо висоту по праву сторону видніється г.Смотрич  1898 м.н.р.м. По дорозі  ми їли брусницю, сушені афени. Чим вище ми піднімалися, тим було холодніше.  Почали виднітися смуги снігу - невеликі частини в об’ємі кілька метрів. Великих снігопадів, яких я боялася не було, цілу дорогу я піднімалася в футболці періодично вдягаючи фліс.

г. Смотрич   1898 м.н.р.м.  посеред жерепу. 

г. Смотрич   1898 м.н.р.м вид  дороги  на ПіпІван Чорногірський.

дорога  на ПіпІван Чорногірський 

Крок за кроком,  несподівано   в далині  виднівся ПіпІван Чорногірський – в цю гору я колись закохалась раз і назавжди. Побачивши Білого  Слона в серці відчуваєш такі  позитивні емоції- довга розлука  в 3 роки  і ось я знову  тут  напроти оцього велетня  на висоті 2028 м.н.р.м.- що колись був в 1938 році астрономічною і метеорологічною  обсерваторією. На вершину ми піднялися  в 12 50  годині. Для Ірини – це був другий похід, тому  весь маршрут  для неї  був  цікавий. Ми радіємо, що підкорили ПопаІвана без надмірних зусиль. З того часу, що я була все змінилося:  нова капличка на вершині з  10 заповідями, великі дерев’яні столики і лавки для  відпочинку. Я пішла роздивлятись  все знову навкруги, як ніби я тут вперше, але завжди мені  цікаво тут. З вершини виднілися чудові краєвиди як і на румунські гори  так і на  українські: Чорногірський хребет, Чивчини. Снігу було не багато, трішки на схилах гори. Побачивши частинку зими ми побігли дуріти на снігу.

Панорама.  Вид на г. Піп Іван,Чорногірський хребет, г.Смотрич

вершина Піп Іван Чорногірський 2028м.н.р.м.

 

Обсерваторія

руїни Обсерваторії

на вершині Піп Іван Чорногірський

трохи снігу на схилах Чорногори

милуюся краєвидами з вершини Піп Іван Чорногірський

вершина Піп Івана Чорногірський.Віпочиваю.

спуск з  г.Піп Івана Чорногірського. Серпантинові  гірські стежки.

 хрест на вершині г.ПіпІван

капличка на  г.Піп Іван

ура сніг!!! На схилах гори Піп Іван

катання на г.Піп Іван Чорногірський

 З вершин було видно, що снігу на Чорногірському  хребті   теж мало. На вершині  було досить прохолодно і  дув  сильний вітер, хмари почали затягувати небо. Ми піднялися на дах обсерваторії, вид з  вершини нового даху  обсерваторії був ще більше  вражаючий. На вершині ми  фотографувались,  на схилах катались на  снігу, лазили по мурах обсерваторії яку скоро відрестраврують і вже не можна буде полазити. На вершину піднялося кілька туристів, а ми біля 15.15 годині почали спуск з ПопаІвана. При спуску ми зустріли групу дітей, які піднімались  на вершину  без жодного рюкзака - в міжсезоння це трохи безвідповідально, так як погода змінюється щогодини і хвилини. Все далі  і далі ми віддалялись від Чорної Гори і його вершину почав обплутувати туман. Ми  взяли курс на Вухатий Камінь.

вид на Чорногірський хребет

вид на Чорногірський хребет з Піп Івана Чорногірського

дорога до Сідловини

по дорозі    до Вухатого Каменя

По дорозі до Сідловини  в моїх стареньких зимових черевиках відклеїлася підошва майже повністю, добре що в мене на запас була пара осінніх кросівок Columbia, які  віддано мені прослужили наступну  частину походу. Біля 16 10 години  ми дійшли до Сідловини 1763 м над р.м.,  а далі почався підйом на Вухатий Камінь,  до якого ми дійшли  16 45 годині. Ми з Іриною були вперше на цій горі, тому підкорення ще однієї вершини  радувало нас. Вершина Вухатого Каменя розміщена на висоті 1864 м. над р.м. є кам’яниста,  скупчення каменів. На вершині Вухатого Каменя та її схилах є чудернацької форми скелі. З вершини Вухатого Каменя було видно с.Дземброня, туман як ніби нас переслідував, а ми втікали від нього, тому ми довго не затримуючись зафіксувавши кілька кадрів на фотоапарати і почати спуск до полонини під Смотричем. Спуск можна сказати не є легкий як на мене,  так як  дорога  була з каменю, а каміння мали велику відстань то  потрібно було стрибат, тому  варто було бути обережним. При спуску почав накрапати дощик, ми пришвидшили  темп, бо потрібно було до темноти знайти місце ночівлі. Біля 17 30  години ми прийшли до Дзембронських водоспадів (або Смотрицьких)  казкад найвищого водоспаду  був  приблизно  10 метрів. Водоспади, а їх три знаходяться за 5 км від с.Дземброня. Дощик трохи перестав падати і над горами замайоріла  красива веселка.

підйом до г.Вухатий Камінь

г.Вухатий Камінь 1864 м.

  в далині  г.Вухатий Камінь. 

 Намилувавшись водопадами в 18 00 годині ми рушили лісом в пошуках місця для намету. Коли ми ішли  лісом вже почало темніти, наш темп ходьби  пришвидшувався ще більше. В 19 00 годині втомлені ми вийшли з лісу і вирішили не іти до колиби на  полонину Смотрич, а ночувати в наметі  на  полонині під Смотричем.  Взялися за приготування вечері, так як балон газовий за 2  дні пропускав газ, то на залишках газу чай  закипав 2 години, з таким зусиллями ми ризикували  залишитись  без вечері. Вирішено було палити багаття, яке вогке було після дощу. Романові  багаття чомусь не розпалювалося, тобто він хотів, щоб був сильний  жар, а дрова тухли. Якесь зачароване коло було, що дрова не горіли. Роман навіть почав розказувати легенду про загублену Корову, душа  якої досі ходить по лісі і заважає розпалити багаття. Я не чекаючи сильного жару поставила гріти воду на слабий вогонь, хоча б  на чай, як не наїмося то хоч чаю нап’ємося. Випивши з 3  горнятка теплого чаю і перекусивши, що було  з продуктів  почали  розкладати  5 місний намет Романа  і лягли спати. Сон можна сказати не був хороший так як намет стояв під нахилом  і ми  періодично сповзали в низ. В наметі було прохолодніше спати ніж в колибі, але незважаючи ні на що організм все-таки відпочив.

спуск з Вухатого Каменя

Понеділок 14 жовтня 2013 р. Проснувшись  в 7 00 годині,  якраз почало трохи світати, Дземброню вкрив білий як молоко вранішній  туман. Пейзаж був просто заворожуючий. Біля 8 30год. сонце почало сходити, небо  вкрилося  рожево- фіолетовим  відтінком. Зачаровані цією красою ми довго спостерігати за цим явищем  природи і фіксували його на фотокамери.

ще трішки і сонце вигляне із-за небокраю над с. Дзембронею

світанок над с.Дзембронею

схід сонця над с.Дзембронею з полонини під Смотричем

Ранок. дислокація на полонині під Смотричем

  ось так прокидаються в горах зранку. Краєвид  з нашого намету.

 Пішовши за дровами  біля 11 00 год. вирішили готувати сніданок чи то полудень. Багаття розпалилося добре нічого вже не  гасло як у вечері, тому ми взялися за готування   їжі. В меню на сьогодні  мала бути уха з сардини, так як консервів в нас ще багато було  і продуктів до зупи теж, одностайне голосування було за уху. За шеф- повара був Роман, його уха   вдалася   дуже смачна, з великого казанка вийшло кожному по 2 порції. Я пішла ще по дрова і натрапила на кілька білих грибів, а в траві неподалік нашого намету знайшла  білого-велетня. Принісши гриби в табір  ми раділи  моїй знахідці фотографувались з велетнем. Після 13 30 год. почали потрохи пакуватись , на цій поляні нам було так добре, що з табору ми вийшли біля 14 30 год.(хоч планували швидше).  Спуск до  села   Дземброні видався дуже пейзажним,  особливо після полонини  Смотрич осінні Карпати відкрилися в повній своїй красі, палітра барв вражала. В 15 50 годині  ми були в с.Дземброня біля крамниці Карпатські зорі.

спуск до полонини Смотрич

полонина Смотрич

барвиста осінь.Спуск до с.Дземброня .

крамниця в  с.Дземброні

(автор усіх   фото в статті  О.Гавришко, їх використання, без згоди автора є порушення авторських прав)

Маршрутки  із  с.Дземброня їздили до  літа, тоді коли був потік туристів, а восени коли туристів поменшало  і маршрутку відмінили. З добиранням в тих «глухих» краях важко, тому доводиться розраховувати на свої  «колеса» (власні  ноги). Перепочивши з 10 хвилин рушили далі до головної дороги.  Пройшовши приблизно 4.5 км  в 17 00год  ми  були на головній дорозі  Зелене-Ільці де б мали їздити машини, на одну з таких машин ми розраховували. Ідучи ми вже втомились так як ішли дуже швидко, але  на перепочинок не було часу. В   Івано-Франківску ми  мали бути до 22 00год, бо в Ірини був куплений  квиток  на потяг. Дійшовши до с. Красник о 18 10 годині, ми розуміли, що  своїми ногами ми до Франківська не зайдемо. Приглянувши  сільське подвір’я де стояло стареньке  авто,  просимо  місцевого жителя  підвести нас,  він погоджується  підвести   нас за 36 грн., на вагання  і торг не було часу,  ми погодилися. Водій завіз нас до Ільців, якраз на зупинці стояв автобус на Івано-Франківськ, «вилетівши» з машини ми  «влетіли» в задні двері автобуса.

 Кілометраж по нашому маршруті:

                                                     с.Шибене-оз.Марічейка- 9 км
                                                     оз.Марічейка- ПіпІван Чорногірський- 3.5 км
                                                     г.ПіпІван -через Сідловину до г.Вухатий Камінь- 4 км
                                                     г.Вухатий Камінь- пол Смотрич -  4 км(спуск важкий) 
                                                     пол. Смотрич-с.Дземброня- 2.8 км
                                                     с.Дземброня -с.Красник- 10 км

 Основні витрати на  проїзд  по  даному маршруті на одну особу:

Львів-Івано-Франківськ- 27.80 грн(поляг плацкарт)

Івано-Франківськ- Верховина -38 грн(автобус)

Верховина-Шибене- 12 грн( автобус)

ПП до ПіпІвана в Шибене- 10 грн

Красник-Ільці- 12 грн( місцеве авто)

Ільці- Івано-Франківськ- 33 грн( автобус)

Івано-Франківськ -Львів- 47.3 грн( потяг плацкарт)

В 21 05 годині ми були в Івано-Франківську.  Ідемо на Залізничний вокзал, а далі хто куди: Ірина їде до Харкова, Роман нічною маршруткою до Тернополя ну і я потягом до Львова. Гарна була мандрівка,  хочу відзначити один з найкращих  для мене походів. Погода  радувала, мальовничі заходи і сходи сонця відносили мою свідомість десь далеко від тих міських суєт. Гори прийняли нас гостинно і відпустили теж,  взявши з нас обіцянку,  що ми неодмінно знову до них завітаємо з хорошими  намірами і емоціями, а  взамін  почерпнемо  в два рази більше  вражень. Протоптуйте стежки своїми ногами, пізнавайте рідну Україну і Карпати, бо ми Українці і маємо знати свій край, набиратись сили  і наснаги  від нашої  чудової  природи!!!

Знайомство з містом Кишинів столицею Республіки Молдова (Частина 1).

Нарешті в мене є кілька днів вихідних, тож є можливість кудись помандрувати. Я ціную українські традиції, але сидіти в дома і  святкувати  Паску поглинаючи українські страви чомусь   мене таке  проведення  моїх чотирьох вихідних  не приваблювало. Молдова і Кишинів десь давно був в моїх планах, тільки ніяк не випадала більша кількість вихідних . Тож травень, світить сонечко і так хотілося  ще і на море, тому маршрут, після деяких дискусій  був  вибраний такий: Львів-Чернівці-Кишинів(Молдова)-Одеса-Затока-Одеса-Львів. 
До Молдови потрібно тільки закордонний паспорт, візи не потрібно. Хотілося ще якось і Молдову глянути, а не один Кишинів, але 5 днів яких в нас було виділено на нашу подорож  вже  не так і багато. Тому заплановано було Паску зустрічати в Молдові в столиці  Кишинів. Плани планами, але ще важливо знайти однодумців, хоча б одного. Якось Світлана підтримала мою ідею про Молдову (основна ціль поїздки) теж не особливо хотіла святкувати Паску у Львові і  їсти паску і ковбаску. Подорожувати  завжди цікаво, але  якщо подорож   далека то  ще і втомлює.
  Якщо подорожуєш сам без тур- фірм, то потрібно багато часу для зібрання   різної інформації починаючи від розкладів руху усього що рухається - це основне від чого відштовхуєшся в плануванні  подорожі.( принаймні  я  так відштовхуюсь, якщо час обмежує подорож). Один з важливих критеріїв продумати  місце ночівлі  (якщо подорож на кілька днів). Один з економних способів планувати нічні перерізи, в потязі вони легше переносяться, а от в автобусі, хоч і євро класу, але важко - висновок з  з власного досвіду. Кілька нічних переїздів підряд і ти починаєш бути схожий не на цікавого туриста, який приїхав подивитись країну чи місто, а на сонну черепаху, яка погано орієнтується на місцевості . На пасхальні вихідні нам ніяк не хотілося брати великі рюкзаки, спальники і карімати, тай по-перше ми ідемо мандрувати  по містах де є житло, хоча в цілях економії можна було і  в наметах ночувати, але це не той  був варіант відпочинку який нам хотілось.

 П’ятниця :3 травня 2013 р.

Планували  поїздку на   4 травня, так як квитків не було   на 608 потяг   до Чернівців, тоді    ми взяли  квитки на 3  травня. В  1 год.  ночі сідаємо  в потяг Львів-Чернівці,  нічний переїзд до Чернівців  і зранку   в  7 36 год ми на місці.  Планували ми ще походити по місті і вечірнім автобусом в ночі їхати на Кишинів. Детальний опис мандрів Чернівцями в іншій статті. В  Кишинів  ми могли їхати ранішнім  автобусом  на 10 00 ранку,  але  в  цілях економії часу  поїхали  нічним рейсом. Ми купили заздалегідь квиток  Чернівці- Кишинів на 20 45 год  на останній рейс .  З Чернівців  до Кишинів ціна 116 грн, хоча касир не маючи ні стида ні совісті сказала нам 120 грн, хоч на білеті  вибивало 116 грн,  якесь дивне здирство. Після нас цей  касир всім людям округлювала білети, аж доки один чоловік  не  почав  вимагати своєї здачі - 4 грн . До Кишиніва можна було добиратись електричками з пересадками, але так як в нас часу обмаль ми поїхали автобусом. Наш автобус прибув за розкладом  і ми зайняли свої місця. Водій з пасажирами розмовляв 2 мовами: українською і молдавською. Автобус весь був заповнений пасажирами. Спати в автобусі сидячи було дуже не зручно.  Колоритму додавали прослуховуючи крізь сон  молдавські наспіви в автобусі- водій включив записані пісні, вони   тоді так мені сподобались, були якісь спокійні і мелодійні. Тоді можна сказати я частково познайомилася з молдавською  піснею, так як до цього не була в тій країні і мало знала взагалі, що то за держава. В 22 30 год  ночі ми були на кордоні Україна-Молдова, кордон нагадував чимось  польський   кордон: збір паспортів, прикордонники,черги, перевірки авто і салонів. ( одним словом троги строгий режим). На кордоні ми стояли десь біля  40  хв. 

нічний приїзд до Кишиніва(  центральний автовокзал)

зустрічаємо схід сонця над Кишинівом

Субота :4 травня.2013 р. В 4. 15 год.  ранку ми приїхали на  центральний автовокзал в Кишиніві., хоча за розкладом мали бути пізніше біля 6 ранку, але через відсутність великих  черг на кордоні ми  доїхали  приблизно за 7,5 годин до Кишиніва. На вокзалі всі написи молдавською, відчуваєш, що в іншій державі  і усвідомлюєш, що нічого не розумієш з тих написів, тільки  губишся в здогадках. З нами з автобуса  вийшло багато людей, але одна  подружня пара  середнього віку залишилась чекати на з нами  на автовокзалі. Молдавської ми зовсім не знали, добре, що хоч там розуміють російську. За той час, що ми сиділи на вокзалі в ночі, а ми сиділи на вулиці, бо вокзал був закритий, до нас нав’язливо підходило  багато таксистів, щоб нас завести кудись. В ночі ми чесно кажучи ще не розібрались, що до чого, тай нам потрібно було в хостел, а він в 4 ранку, ще не працює. Ми придумали для таксисиів  відмазку,  що ми чекаємо знайомих і вони нас заберуть - так ми  позбулися  місцевих нав’язливих таксистів. Так як подумати куди можна піти в ночі в 4 ранку в чужому місті, на вулиці не було комфортно сидіти, але поки сиділи наші тимчасові знайомі, які розказували ,що  вчились в Кишиніві   так один одного тут зустріли і одружились, ми сиділи з ними. В 5 ранку вони  все таки  взяли таксі і поїхали до родичів   готуватись до  пасхального свята.

обміник в Кишиніві

Казино м.Кишинів

караоке  в м.Кишинів

східний автовокзал в Кишиніві

 В 5  20  год. почало трохи світати як  ми  дізналися зі слів місцевого жителя , що автобуси на Одесу відправляються  зі Східного автовокзалу ( Nord). Так як нам не було сенсу сидіти і чекати відкриття вокзалу ми спитали напрямок і рушили пішки до Східного вокзалу.  Ішовши пішки ми зустріли схід сонця на мості на річці Бик над  столицею Молдови. Місто просиналося  разом   зі сходом  червоного   сонця , яке вже повністю вийшовши освітило місто.  Вийшли на вул. Ізмаїл  ідучи  прямо, а потім з лівої сторони коли вже перейшли річку Бик ближче до 6 ранку ми прийшли  до Східного вокзалу. Коли відкрилися каси ми ситали про квитки на Одесу,на неділю ввечері, але  нам відповіли, що не знають чи буде рейс взагалі, так як це Паска і як не набереться людей автобус не поїде. Нам касир  порадила приходити в день відправки і за півгодини вони будуть знати чи відправляється рейс,  нас такий варіант не влаштовував і тоді я сміючись сказала Свєті « ми тут напевно на довго застряли». Маючи ще 2 дні в запасі суботу і неділю ми по мірі розумного мали вирішити проблему з добирання  до Одеси так як хотіли потрапити  ще до моря. Помінявши трохи доларів на леї - національна валюта Молдови  вирушили  шукати наш хостел. Обмінник на вокзалі занижений – тому там обмінювати гроші не вигідно. За вдяки підказкам  добрих людей і   карти ми все таки  біля 9 ранку знайшли  хостел   Tapok,  за адресою Chisinau    Armeneasca 27 a. На воротах напису ніякого не має, на брамі тільки наклейка двоповерхового ліжка (напевно це прихований натяк на хостел).  Нам відкрили дівчата двері, як потім вияснилося, що вони самі  з Києва і також живуть тут, вони за цей час були єдині представники України. В 10 00 годині прийшов Єгор-молодий хлопець співвласник хостелу. Місця в хостелі були, хоч на перед ми не бронювали місця,  ми обрали кімнату на першому поверсі  ціна 8 Євро з людини  ночівля ( 8 місна кімната). Від хостела 10-15 хв до центральної вулиці Кишиніва Strade del Mare. Посилившись, відпочивши, попивши чаю і поївши ми вирішили піти знайомитись з  Молдовою і столицею Кишинів. Гуляли ми багато і довго, багато чого порадив нам Єгор подивитись  все розказав по карті де, що є. Спочатку ми вийшли до парку  Воля-Морілор з однойменним озером. Його площа – біля  114 га, закладений в 1951 році .Цей парк є неподалік від хостелу. Парк  і озеро  дуже  гарний  і досить пейзажне місце.

центральна площа м .Кишинів Святого Стефана Великого

центр Кишиніва

телефонні апарати Кишиніва

цікаві будівлі Кишиніва

одна із стоматологфчнх клінік Кишиніва

написи вулиць в м.Кишинів

 Головна пошта Кишиніва

Сучасні споруди

напис в підземному переході

Деякі назви вуличок нагадували мені Італію, схоже звучання назв.
   Висновок про місто за день
 Знаючи  про цю країну, тільки що  президент її Воронін, хоча зараз  Н.Тімофті  , але я не дуже цікавилась цією країною і тому пам’ятала ще того президента. Знала, що Молдова  «савдепівська»  держава , що там  процвітає корупція ( вона і зараз там є зі слів Єгора- співласника хостелу) і  що комунізм там теж  процвітає. Перше, що спало на думку трохи погулявши містом – непогане місто, навіть  дуже гарне  з якимось своїм шармом.   Наші   знання і світогляд за день побачене нами  в Кишиніві   дало   нам живе уявлення про місто і країну, а не шаблонне нав’язане  іншими. В країні не має заборони на гральні ігри тому повсюди де не глянь, найбільше в око кидалось казино  і гральні заклади. Ще  в місті багато стоматологічних клінік,  так як в  місті є Державний Університет Медицини та Фармакології ім. Миколи Тестеміцяну. Як не дивно звучить, але  ми вже зі Світланою сміялись при кожному  написі Стоматологічна клініка, бо  де не глянь стоматологія. Кабінетів напевно більше ніж магазинів, а вони  в центрі дійсно рідкість. 

м.Кишинів Арка перемоги, зведена у ХVІІІ столітті на честь завершення Російсько-турецьких воєн.

 

на фоні Молдовського прапора.Кишинів

Міністерство сільського господарства і харчової промисловості м.Кишиніва

Національна бібліотека Молдови в Кишиніві

 

 

 

Національний музей Історії в Кишиніві

місцевих храм Кишиніва

Республіканський стадіон Кишиніва

Продуктів в  супермаркетах достатньо є різні виробники, а от щось молдавське знайти не дуже вдавалось , одне що знайшла то морозиво,ціни є різні від 1,5 лея  і вище. Не знаю чому, але я в різних країнах, хто що дегустує, а я морозиво. А ще в очі кидаються багато  державних споруд, посольстеє навіть є посольство США-  чимось нагадує Київ  де є  багато  відомст і  і міністерств, але  саме  місто більш спокійніше і компактніше за Київ. В місті  багато написів написано  по молдавськи, в магазині теж звертаються молдавською, тільки при твоєму звернені російською  переходять на російську. Вечері ми гуляли центральною вулицею, всі вулиці майоріли вогнями і різними святковими ілюмінаціями. Люди несли з храму благодатний вогонь - в цей момент  зовсім не відчувалось, що ти в іншій державі, таке відчуття було, що ти у рідному Львові  і ось-ось настане  Паска. Атмосфера і самі люди були дуже хороші,  так добре було гуляти святковими вуличками, тільки втома за цілий день нагадувала, що потрібно  іти відпочивати. Вечері в хостелі всі були в зборі наші сусіди по кімнаті 15  річний німець, англієць яки й вже 2 місяці мандрує на  велосипеді і планує так рік мандрувати і об’їхати всю Земну  кулю, його фірма забезпечує супутниковим сигналом де б він не був  і зберігає за ним місце праці через рік як він повернеться , австралієць-старший  чоловік років під 60, але теж мандрує країнами, китаєць який  любив відвідувати музеї, аргентинець так він в ночі на кухні дивився футбол , а спав в день. Різний контингент зібрався, аргентинця дивувало одне, чому ми українці, а розмовляємо російською і чому наш президент розмовляє «чужинською» мовою, він як це запитував аж сміявся від здивування. Підмітив, що українці дуже щирі і як він мандрував Україною то в селах накривали  столи і радо приймали,   йому було  приємно, що наші люди дуже  гостинні. Вечірні посиденьки в кухні і гра на гітарі затягнулися до ночі, зранку, ми вже звісно, як запланували не встали

ляльковий театр Кишиніва

готель Кишинів

центр культури Молдови

пам'ятник Стефану III Велкому-  одиному з визначних правтелів Молдови

місто Кишинів  готується до Паски

Неділя: 5 травня 2013р. Ось і настала  Паска. Наша втома  далася взнаки, тому Паску можна сказати ми проспали, бо не встали на святкову літургію як планували. Нічні розмови і   складання маршруту, за допомогою Єгора визначили  нашу недільну  прогулянку. Ми   весь  день вешталися по різних парках   і красивих місцях міста,  дізналися про квитки на Одесу з залізничного вокзалу, диво але в Кишиніві, що автобус, що поїзд в одну майже ціну.  Подихати свіжим повітрям можна в будь-якому з 23 парків молдавської столиці - імені Штефана чел Маре, Ріскані, Рожевої долини і Долині млинів, дендрарії, Ла-Ізвор (тут є цілих три природних озера). Одним з найкрасивіших парків Кішиніва є Долина Роз. В парку є кілька озер, гарна природа і рослинність – ми там провели майже пів дня.

вид з парку Долина Роз

парк Долна Роз.Кишинів

скульптура в парку Долина Роз

лавочка для закоханих.Парк Долина Роз

Веселі  лавочки в центрі Кишиніва

Проходячи головною вулицею можна дійти до  Парку Стефана Великого є одним з найстаріших пам'яток пейзажної архітектури в Бессарабії . Цей зелений масив був споруджений в 1818 році. За день ми побачили іншу частину Кишиніва, а вечері пішли знову на головну вулицю Strade del Mare  любуватись ілюмінаціями. Єгор запропонував провести нам екскурсію по місту ми погодились- дякуємо цьому милому хлопцю. Мали особистого гіда який нам все розказав, ми гуляли до ночі і милувалися вогнями Кишиніва. В парку цвіли каштани і  місто було  пронизане ароматом квітів, нашу прогулянку перервала тільки згадка про ранішній поїзд і від’їзд до Одеси, тай в Єгора зранку були свої справи. Дуже сподобалося місто Кишинів (перевищив сподівання в кращу сторону) і сама країна, дуже хороші люди і привітні, молодь розмовляє більшість молдаванською, звертаючись російською деякі люди  насторожливо  дивились на нас, старші люди – радо розмовляли з нами  на російській. Чесно кажучи ми там були як у дома, зовсім не хотілося їхати з відтам.

фонтан в парку Стефана Великого.Кишинів

В обіймах Вемедя .Парк Стефана Великого

нульовий мередіан Молдови у столиці Кишинів

Понеділок: 6 травня 2013 р  Рано встати було дуже-дуже важко, напівсонні, щоб не побудити всіх  в кімнаті  тихенько  встаємо в 6 00 год., снідаємо на дорогу. Рюкзаки вже зібрані  з вечора , тому перевіривши чи основні речі на місці  в  6 40 год.  вирушили  на   тролейбусну зупинку( від хостелу іти десь до 10 хв), щоб доїхати на  залізничний вокзал.  Ціна квитка в тролейбусі 2 лея, квитки видає кондуктор –жіночка яка ходить по тролейбусі. В  7.05 год. були на вокзалі   купуємо квитки до Одеси, заздалегідь нам не продали їх, тому купуємо перед відправкою.

готель Космос

залізничний вокзал Кишиніва

Залізничний вокзал Кишиніва

 А також   Статті до цієї подорожі    :Частина 2 ,   Чернівці