В пошуках весни на Боржаві. Мріяла про крокуси,а знайшла підсніжники.

Нарешті після 1,5  місячної розлуки  з горими, я  все-таки  вибралася  хоч і на одноденку, але в гори, туди де  зупиняється час де інший вимів. Погода за всіма прогнозами  мала бути теплою і сонячною. Я вже втратила всі надіїї ,що цими вихідними потраплю в гори, вже думала про сольний похід, але в  останній день я знайшла напарника для походу, вирішили іти на Боржаву- це один з улюблених  моїх маршрутів   ідучи Мукачівською електричок.

 23 березня 2014 р. неділя  виїзд   з  головного вокзалу  поїзд   808  Львів-Мукачево відправляється  в 7,02 год,  ми добігаємо і сідаємо в потяг.  Квиток Львів-Воловець 23 грн. Через вікно роздивляємося краєвиди гір, один погляд на ці села і рельєфи природи наповнює мене чимось, якоюсь енергією і спокоєм.

Автор усіх фото статті: О.Гавришко

Воловець в хмарах

 Наша станція, Воловець,  ми приїхали  в 10 00 год ранку. Так як ми мали деякі негаразди по прибутті на Закарпаття, то вийшли на маршрут від вокзалу в 12 00 год дня. Вирішили  підніматись через г.Плай  1330 м маршрутом, той, що біля ЛЕП,  пологішим, але вже не таким пологим який іде  лівіше. Вже вкотре ідучи селом майже при підйомі на маршрут  вівчар випасав овець. Ідучи відкритою місцевістю пізніше заходимо в ліс і  ідемо автомобільною дорогою, по дорозі  з’їжджали екстремали на мотоциклах і квадро циклах, за  40 хв ми були біля джерела, вже при виході з лісу. Пройшовши трохи ми вийшли з лісу і дійшли до Старої сироварні  висота якої 1156 м .

Як завжди при підйомі на Боржау випасаються  вівці

Я пішла оглядати сироварню вже в котре ідучи тим маршрутом, але якось спішучи не мала часу і змоги роздивитись сироварню з середини. Та ще може ніхто не підганяв. Вид  з  беттоних  вікон  старої сироварні  нагадував  мені чимось вид зі схожих вікон г. Піп Івана Чорногірського (моєї улюблнкної вершини).

Стара сироварня на Боржаві  1156 м 

Вікно старої сироварні(Боржава)

Крізь вікна старої сироварні

Розмітка  на Старій сироварні 1156 м

 Вийшовши до  вказівників біля Сироварні ми почали  обговорювати куди ідемо і що в нас по часі. Я пропонувала пінятися до  г.  Плай відпочити і неспіша до низу. Андрій же  незважаючи на наші ранішні  неприємні пригоди, хотів іти через г.  Темнатик і  г.Дзьомбик до Воловця. Я не дуже була згідна, бо часу в нас було впритичку до відправки потяга Мукачево –Львів 17 41 год. Тож від сироварні звернули ми на праву сторону .По дорозі нам зустрілися велосипедисти  і  ціла шеренга  хлопців з керівником, цих дітей було багато з 15 чоловік напевно, але вдягнені вони були залегко, тож як ми тільки піднімалися ті діти вже спускалися і керівник їхній нас попередив, що та хребті дуже вітряно. 

Отака дорога до г.Плай

 В далині г Плай 1330 м

Траверснувши  г.Плай по  праву сторону і звернули  на хребет,  по праву сторону вітер дійсно був сильний. Вийшовши на висоту   г.Плай ми побачили чудовий Боржавський хребет весь засніжений, сніг був тільки по ліву сторону хребта , г.Великий Верх   була в снігу. 

Політ над Боржавським хребтом

Споглядаю краєвиди Боржави

В далині г.Стій найвища вершина масиву Полонина Боржава

Боржавський хребет в далині

Хребет Боржава

 Весняний Боржавський хребет в снігу

Мене так манив цей білий сніг я хотіла туди до нього, але Андрій не був в захваті від моєї ідеї і хотів по праву сторон хребта на  г.Темнатик, бо він  ще там не був. 

По при сильний вітер ми ішли вперед  по всі боки були чудові краєвиди, люблю ходити хребтами, там всю красу видно.Я ішла і милувалась тими красотами, фотографувала ці  майже весняні пейзажі. Пройшовши один вказівник під г.Темнатик 1254 м за 800 метрів  біля 15 00 годми дійшли до г.Темнатик  1343 м– вершина з  металевим вказівником, не затримуючись довго на вершині і  йдемо далі. 

Під г.Темнатик 1254 м

Під г.Темнатик, вказівник

г.Темнатик 1343 м

Спуск з г.Темнатик 1343 м

Спуск з г.Темнатик, майже осінь....хоча на календарі  весна....

В далині вже виднілась Православний залізний хрест- г.Дзьомбик(Цицька), по ту сторону хреба минувши г.Темнатик снігу вже не було, а хребет нагадував скоріше осінь. По дорозі до г. Дзьомбика  було кілька скельних утворень, Андрію було цікаво полазити по них видряпавшись на чубок. Чим далі ми ішли,  лівіша частина Боржавського хребта з білим снігом на вершинах все далі і далі віддалялася від нас, а цей сніг мене так манив. Дійшовши до г.Дзьомбик (Цицька) 1215 м  до якої іде перепад висот на горі стоіть великий  залізний  православний хрест. На вершині ми зробили єдиний привал за весь похід, вирішили пообідати і попити чаю, вітер так і не вщухав, небо затягувалося хмарами. По дорозі на цьому відрізку з г. Плай до г. Дзьомбик нам не зустрічалося  жодного туриста. Час було іти далі спускатися в Воловець. Кілька фото на фоні  г.Дзьомбик (Цицька) і ми рушаємо далі. 

г.Дзьомбик (Цицька)  1215 м на фоні Воловця

Скельні утворення по дорозі на г.Дзьомбик

Небо захмарюється над Воловцем

Краєид з гори Темнатик

В далині г.Дзьомбик (Цицька)

г.Дзьомбик (Цицька) 1215 м

Дорога від вершини спочатку іде  добра, а як оминувши  останні камені по праву сторону між ними іде стежка, стежка ця всю дорогу не чітка, тому самому потрібно додумуватися куди іти головне триматися правої сторони, хоча можна і лівої, тоді вийдете теж на дорогу але іншу, але яка веде в село Воловець. Спускаючись  і ідучи лісом Андрій побачив підсніжники, я спочатку їх не бачила, а пройшовши далі, ними був вкритий цілий ліс. Таке чудо я ще ніколи не бачила, я себе відчула  як в казці про 12 місяців, як дівчина шукала підсніжники.

Підсніжний білосніжний занесений до Червоної книги України

Весь ліс вкритий підсніжником білосніжним

порхавки після зими

 Я думала підсніжники вже відцвіли, а їх було так багато, вони росли купками поміж жовтого  листя. Хотіла їхати шукаи крокуси на Чорногору, а знайшла підсніжники  і весну на Боржаві. Ми трималися правої сторони за пів години вийшли з лісу де бачили Воловець, але коли очі побачили кінець лісу- це вже не привід радіти бо далі в будь якому місці дороги немає, є чагарники,ожини, повалені дерева. Такий відрізок  дороги не великий пізніше виходимо на  штучну дорогу, тобто не природню, а вириту якоюсь технікою і вже нею виходимо на сільську дорогу. Ідучи в пришвидшеному  темпі  ми дійшли до станції Воловець в 17 10 год, в нас ще було 30  хв в запасі до потяг. Хоч і з труднощами, які  в нас були з ранку в Воловці, але  поставлений маршрут був  пройдено, вершини підкорено, а основне знайшли весну і підсніжники.

День  був чудовий, погода радувала, очі не втомлювалися дивитись на  краєвиди навколишніх  гірських масивів, свідомість відпочила від шуму і суєт, я зарядилася хорошою енергетикою і набралася  весняної сили.  

   Заміри  по часі на маршруті Воловець-Стара сироварня- г.Плай траверс-г.Темнатик-г.Дзьомбик(Цицька)-Воловець

 12 00  год. вийшли на маршрут з вокзалу у Воловці

 12 30        недобудована  хата,зелений дах початок підйому

 13 10        вийшли на автомобільну дорогу,яка іде лісом

 13.40        біля Старої сироварні

 14 10        біля г.Плай 1330м

 15 00        біля г.Темнатик 1343 м

 15 35        біля г.Дзьомбик(Цицька) 1215м

 15 52        спуск від г.Дзьомбик до Воловця

 16 30        вийшли з лісу  спуск по хащах на дорогу

 16 50       біля  недобудованої хати з зеленим дахом

 17 10       на Вокзалі у Воловці

Травневе Чорне море на пляжі Затоки (Одеська обл.)

Частина 2. Затока Чорне море.

Отакі краєвиди Чорного моря  на пляжі  Затоки  нас зустріли.

      Сідаємо на потяг  №642  Кишинів-Одеса відправка в 7 .34 в Одесі 12 18.год. Ціна квитка повного  132 лея (приблизно 90 грн на наші гроші).  Потяг такий дивний місця сидячі, наші 4 і 5 місце, нагадав мені старий потяг як в  фільмі Шерлока Холмса. В Терасполі ми в  9.50 год  поїзд зупинки не робить, на  українській таможні   в  10.40 год,  станція Кучурган , ідуть прикордонники по потягу і перевіряють паспорти. Дивно, але як ми не просили прикордонників штампа нути нам паспорт, то   вони не хотіли, сказали, що мала Молдавська сторона штамп поставити, так в нас штамп в’їзду є, а штамп про виїзд немає.  Приїхавши до Одеси пересідаємо  на маршрутку  560 до Затоки в 13 00год ( ми вирішили обрати море поза містом, а не шумний  пляж Одеси).  Ціна квитка Одеса-Затока  20 грн. Приїхавши до Затоки станція Сонячна  я взялась за пошук житла, деякі справки  я навела ще у Львові. Подзвонивши на   бази Ізумруд, Факел, Дружба, Радуга – всі з них, або не працювали бо це травень тай Пасхальні свята, або не хотіли нас брати на  одну ніч ночувати. Подзвонивши вже на базу Берьозка  мені  все ж таки вдалося домовитися нам про ночівлю, приємна жіночка на тому кінці дроту теж почала розказувати про сервіс, що ремонти недороблені в  номерах ( як  і всі попередні  жінки з якими я розмовляла). Пояснивши їй, що нам на одну ніч і  підійде  самий  простий номер, вона тоді  запропонувала дерев’яні будиночки  ціна за двох 100 грн ( по 50 грн  за кожного), нас це влаштовувало  і  я зразу погодилась. Ми знайшли ту базу -15 хв. ходьби від станції Затока  Сонячна і  поселились в будиночку. Будинок дерев’яний однокімнатний одні двері і одне вікно, закривається на ключ. В будинку 2 ліжка з постіллю, холодильник, розетки  і усе - ну головне є де спати. До пляжу десь  250 метрів. Біля моря на пляжі зовсім  мало  людей,  вода прохолодна, тому ми не втрималися і все-таки залізли у воду і пригали, ловивши хвилі. За 1,5 дні ми встигли загоріти так, що аж  згоріли і більше тижня  мучились від опіків.  Біля моря було  чудово, синє безкрає море і синє небо. Хвилі моря  і   крик чайок  нагадували  підсвідомості, що ти на морі забувши всі негаразди і буденність. Теплий пісочок , ракушки, камінчики – прямо як в дитинстві, кожного року біля моря стаєш як дитина, тішишся цьому всьому і радієш в душі. Ми лежали  на пляжі, споглядаючи на море, дурачились, фотографувались. Так минув у нас день  біля моря, ми до нього  звикали  після довгої розлуки, насолоджувались усім: солоним морем, сонцем, піском,  звуками хвиль і шумом вітру,  запахом  води,  морськими краєвидами. 

Одеса зустріла нас сонячно

Вівторок:7 травня 2013 р.  Поки Світлана міцно спала і ні в яку не хотіла встати, я все-таки  встала біля 7 години ранку, бо ж не кожен день є біля моря. Я  попрямувала  до моря, щоб пройтися вранішньою набережною, і увібрати  спокій світанкового Сонця. Чомусь люблю світанки більше ніж заходи сонця, напевно тому, що весь день попереду. Погода була сонячна тільки дошкуляв пронизливий вітер. Я трохи лежала  спостерігаючи за морем,  за птахами, потім ходила по  набережній,  малювала по піску,   бігала босоніж  по воді. В цей момент мені в душі було так чудово, момент блаженства,  я не зважала, що я сама, навпаки нічия присутність не заважала мені вбирати ті тонкі потоки енергії, радості і поєднання з природою. Відео  Чорного моря в Затоці можна глянути тут і ще одне  вранішнє море.

 травневе узбережжя Чорного Моря

ура море,тішусь як дитина

Чорне море. Затока 7 00 ранку

хвилі Чорного моря

схід сонця над узбережжям Чорного моря

 я і  вранішні морські хвилі

травневе Чорне море прохолодне

охорона Чорного моря

Автор усіх фото статті:  О.Гавришко

       Зранку  біля моря я  тільки зустріла одну жінку з Києва, яка робила вранішні вправи, мило поспілкувавшись  про  чудове ранішнє море, спокій і тишу на узбережжі,  попрощавшись  я пішла далі. Прийшовши до будиночку і поснідавши  після  9 00 год.  вже разом  зі Світланою пішли до  моря. Після 14 00 год.  попрощались з морем  пильно вдивляючись в його безкрайність і  блакитність,  щоб закарбувати цей образ в пам’яті. Сівши на автобус    вирушили  до Одеси на вечірній потяг. До потяга ще мали кілька годин, тож я вирішила зробити Світлані екскурсію  по Одесі. Обходивши  частину міста дійщли до Потьомківських сходів погулялм в цьому районі і рушили до вокзалу. Дочекались  нашого   потяга і  вирушили  до дому, до рідного Львова.  Хоч би як не було добре мандрувати, але наша мандрівка завершилась і ми почерпнули від неї тільки хороше,  отримали   хороший заряд травневих  емоцій  і вражень.

Статті до цієї  мандрівки  Чернівці  , Частина 1

День четвертий. Грузія. Знайомство з Кавказькими горами. Автомобільна мандрівка Тбілісі- Степанцмінда( Казбегі).

24 жовтня 2013 р.

          Четвертий день нашого  перебування в Грузії, ми все більше цікавого і нового  відкривали  для себе про цю чарівну країну Грузію. Ми вирішили присвятити четвертий день поїздці до гір, для мене це була основна мета  поїздки до Грузії побачити Кавказькі гори. Їхня краса заворожувала мене  ще з   висоти польоту літака  крізь ілюмінацію, коли ми летіли в Кутаїсі. Довгі наші  дискусії щодо екскурсій по Грузії, що варто побачити, а що відкласти на наступну подорож, Казбегі все-таки ми вирішили відвідати, бо бути в Грузії і не побачити Кавказьких гір, якось не пасує. Про красу Казбегі  і вид  на г.Казбек –найвищу гору Грузії, я чула від багатьох своїх знайомих. Маршрут  туди ми ще обдумували з першого дня  приїзду.

         Тож на автовокзалі  біля станція метро Didube (Дідубе), ми дізналися про відправку автобусів до Степанцмінда (Казбегі):самий ранішній рейс  в 8 00 годині. До Казбегі маршрутки ідуть з 8 00 до 19 00 кожної години (але нам в касі сказали, що остання маршрутка в  17 00 год, можливо такий розклад на   осінньо-зимовий період, бо ми їхали туди в кінці жовтня) ціна проїзду в одну сторону – 10 ларі ( 50 грн), в 2 сторони -20 ларі  (100грн). Так як ми кілька днів перед тим їздили в Мцхету- першу столицю Грузії, місцевий таксист Коба нас возив по монастирях  і ми з ним здружилися. Взявши контакти Коби таксиста, ми  розпиталися про вартість поїздки до Степанцмінда  (Казбегі) і назад  його ціна 130 ларі. Ми прикинули, так як нас було 5-ро, розділити 130 ларі на 5-ох  вийде по 26 ларі з людини в дві сторони, а маршрутка 20 ларі ,тож нам зручніше було їхати на таксі з Кобою який нам зупинявся біля гарних місць, чекав нас, можна було робити фото з вікна авто, тай взагалі цікаво було спілкуватись і дізнаватись багато цікавого про Грузію і її жителів зокрема. Тож остаточно надумавши їхати ми  зідзвонились з таксистом Кобою про зустріч на автовокзалі  станція метро Didube  на 9 00 годину ранку. Вирушаємо в дорогу, по дорозі закупились смачними хачапурі з сиром і м’ясом по 2 ларі, але дуже смачні, ще взяли кілька пляшок їхнього лимонаду і боржомі – їхня гордість.

Автор усіх фото  статті О.Гавришко

дорога до Казбегі виіїд з Тбілісі

Грузинська дорога нас кличе до мандрів

          Дорога видалася цікавою, шалені водії на  дорозі - це ще м’яко сказано. В місцевих водіїв немає  дорожніх правил, вони керують без усіляких правил і це призводить до багатьох аварій, які іноді закінчуються летально. Коба зупиняв нам в мальовничих місцях, які ми проїжджали, щоб ми робили фото пейзажів і себе. Погода видалася як на жовтень сонячна і тепла. Всі вказівники міст  на дорозі написані  по грузинські,  в низу латинськими літерами переклад. Коба поставив нам диск з грузинськими піснями тож їхати було весело. Перша зупинка в нас була біля  Жинвальського водосховища.

вид  на Жинвальське водосховище

вид  на Жинвальське водосховище

   Жинвальське водосховище -стратегічний об'єкт, його води використовуються для водопостачання столиці Грузії - Тбілісі. Біля нього ми зупинялись кілька разів, на останній зупинці поки всі фотографувалися  я встигла  нарвати шипшини, її там дуже багато росте. Ось на горизонті видніється фортеця Ананурі- красива 400- літня споруда з мурами над водосховищем в 70 км від Тбілісі. Краєвиди на Жинвальському  водосховищі   в середині фортеці  заворожували  своєю красою, таке відчуття ніби ти на іншій планеті в іншому вимірі. Хочу відмітити як на диво в цьому місці було досить багато  азіатських туристів. Біля фортеці продають різні сувеніри:головні убори,прикраси ляльки та інше. Також дружелюбно зустрічають туристів місцеві собаки-кавказці,  я не втрималася і пішла знайомитися з місцевими  лахматикам, це знайомство мене дуже потішило. На території  фортеці Ананурі розміщена церква Успенія побудована  в 1689 році – головна  пам’ятка грузинської архітекткри пізньо-феодальної епохи. 

фортеця Ананурі

вид на Жинвальське водосховище з фортеці Ананурі

вхід  до  церкви Успіння 1689 р . на території фортеці Ананурі

орнамент колони  церкви Успіння

табличка  церкви Успіння 1689р

церква Успіння на території фортеці Ананурі

церква Успіння , вигляд в середині (Ананурі)

Від фортеці  Ананурі їдучи далі по обидва боки дороги на горизонті  виднілися красиві гори і  малий Кавказький   хребет. Вздовж дороги  протікала чудова річка –Арагві (ARAGVI). Не в стигли  ми виїхати від Ананурі, як дорогу нам перегородило величезне стадо овець їх було  багато  як ціле море, далі за ними ішли місцеві корови і віслюки.

кавказькі вівці

 грузинські вівці , виїзд з Ананурі

вид на малий Кавказький хребет  дорога до Акри Дружби

оглядовий майданчик на під"їзді до курорту Гудаурі

Кавказькі гори ріка Арагві

   З вікон авто виднілися чудові краєвиди гір. Проїхали гірськолижний курорт Гудаурі- ще недавно він був основним гірськолижним курортом Грузії, тепер конкурентом є Хацвалі в Сванетії.

дорога до курорту Гудаурі (Грузія)

оглядовий майданчик на під"їзді до курорту Гудаурі

серпантинна дорога до   курорту Гудаурі

Далі зупинка була біля Арки Дружби- народів Росії і Грузії  з оглядовою площадкою була збудована в 1983 році. З Арки відкривався чудовий краєвид на гори і на штучне озеро в низу. Сама Арка оздоблена мозаїчними орнаментами, малюнками і словами Руставелі: «Другу верный друг поможет, не страшит его беда, сердце он отдаст за сердце, а любовь - в пути звезла».

Арка Дружби на фоні Кавказьких гір

 краєвид з Арки Дружби на Кавказькі гори

Кавказькі гори

Кавказькі гори Військово-Грузинська  дорога 

кавказець на фоні Арки Дружби

всі зачаровані  красою Кавказу 

 Десь на середині шляху від перевалу до  Степанцмінда на поверхню виходить велике джерело природної мінеральної води. Здалеку видно як на сонці виблискує пориста порода світло-помаранчевого кольору. Зразу за Аркою Дружи починається Хрестовим перевалом (2379 м). На цій висоті  в нас починалась сонливість і закладало вуха. Бувалі мандрівники кажуть, що Військово-Грузинська дорога з чарівними місцинами навколо неї належить до наймальовничіших місць у світі.

Ще одна зупинка і обід був в чудовому місці біля річки Snostskali, фотосесія на фоні гір і річки, милування чудовими сонячними  краєвидами   і ми поїхали далі. Річка Snostskali протікала аж до самого містечка  Казбегі.

Кавказькі гори  і ріка Snostskali

зупинка біля  річки  Snostskali (Кавказ)

річка  Snostskali

            Наступна зупинка   в містечку Степанцмінда (Казбегі ). Чудовий вид на г.Казбек і   Цмінда Самеба (Троїцький храм)  біля вершини дали нам зрозуміти, що ми приїхали до кінцевої точки. Виїзд з станції метро Didube (Тбілісі) в 9 30 год в Степанцмінда (Казбегі) ми були  приблизно біля 13 30 години.

містечко    Степанцмінда (Казбегі ) в далині г.Казбек

вид на г.Казбек і на храм  Цмінда Самеба (Казбегі)

 Так як далі дорога ішла гірська і Кобин  мерседес туди не заїде, ми шукали відповідний  транспорт для підняття до Цмінда Самеба (Троїцького храму) (джип, позашляховик, уазік), транспорт піднімається тільки туди, на г.Казбек як думають інші транспорт не іде. Перед мостом через  р.Тергі, на початку Степанцмінда, ліворуч і вгору повертає дорога до села Ґерґеті і величного храму у небі над ним - Цмінда Самеба (Святої Трійці). Неподалік від храму виблискує білою вершиною льодовика найвища гора східного Кавказу - Казбегі, або Мкінвар-цвері (5033 м). Знайшли місцевого таксист,  який ніби зробив нам скидку і за 40 ларі нас завіз би туди до храму (Коба радив нам торгуватись бо оптимальна ціна туди  до 30 ларі), але як більшість туристів  наша компанія не торгувалася ( в мене своя думка на такі речі, але як колектив вирішив так і зробили). Приблизно за  20 хвилин   ми заїхали до Цмінда Самеба (Троїцького храму) в Гергеті. Висота на якій розташовано храм  2150 метрів,  до речі -це вище за нашу г.Говерлу.  Дорога дійсно жахлива, їхати було страшно машина буксувала і іноді їхала по краю прірви. Приїхали ми  до монастиря  у підніжжя г. Казбек, погода видалася сонячною  і теплою, небо було голубе-голубе, нашій радості не було меж.  Таксист  на позашляховику попався  наглий, напевно як всі таксисти і сказав, що за 10 хвилин іде  вниз, щоб ми вибирали або ідемо з ним або в низ ідемо пішки бо більше 10 хвилин він нас не чекатиме. Їхавши  пів дня  до цих гір,  щоб побачити цю красу,  щоб  по приїзді  сюди за 10 хвилин спускатись, нас таке не влаштовувало. Ми вирішили залишитись для милування  і оглядання місцевості і вниз спускатися пішки. Таксист поїхав взявши з нас 40 ларі за 20 хв підйому, ми нашому Кобі таксисту який з нами був цілий день і чекав  нас увсюди мали заплатити  130 ларі, от і зробіть висновки  самі, що і в Грузїї є різні люди.

приїзд доЦмінда Самеби в Гергетті на висоті 2150 м

вхід в храм  Цмінда Самеба в Гергетті

джерело в Гергетті на висоті  більше 2000м

Цмінда Самеба в Гергетті на висоті 2150 м

 комплекс Цмінда Самеба (Троїцького храму)

давні цивілізації на стінах Цмінда Самеба

купол Цмінди Самеби в Гергетті

я і Кавказькі гори вид з Цмінда Самеба (Гергетті)

вид на Кавказькі гори з  Цмінда Самеба (Троїцький храм)  

Наша фотосесія на фоні  г.Казбек -п’ятитисячника красеня, тривала  з усіх боків. На  вершині  біля храму розміщений хрест з джерелом де можна поповнити запаси води.Г.Казбек шоста за величиною вершина Кавказу, являє собою згаслий вулкан четвертинного періоду з двома конічними вершинами - західної (5015) та східної (5033). Пізніше  ми піднялися до     Цмінда Самеба (Святої Трійці) обдивилися його  в середині, пофотографувались на фоні  храму і гір, посиділи трохи серед цієї краси  роздумуючи про вічне. 

г Казбек- п"ятитисячник

на фоні г.Казбек

 я і г.Казбек

 В 15 .15 годині почали спуск. Спуск займав до години часу і був навіть цікавий, можна було розгледіти гори навкруги. По дорозі  в низ на фоні Кавказьких гір  ми заспівали українську пісню «Я піду в далекі гори»,( відео можна переглянути тут) дух патріотизму нас переповнював.  Біля 16 00 години  ми були біля нашого авто, де Коба нас вже зачекався. Місцеві жителі дали нам на дорогу хурми  і чачі. Тож моя порада, якщо ви  нікуди не спішите то спокійно можете підніматися і спускатися до Троїцького храму пішки, там іде серпантинна дорога не заблукаєте, якщо що то місцеві жителі вам підкажуть якою дорогою звернути.В містечку Казбегі протікає річка  Тергі (Tergi).

в далині гора Казбек

хатинки в Гергетті   (  Кавказ)

 я на фоні Цмінда Самеба і г.Казбек

краєвид на  Степанцмінда ( Казбегі)

горобина  на фоні Кавказьких гір( Казбегі)

ріка Тергі (Казбегі)

Їхали ми назад вже не такі жваві, втома далася в знаки і перепад висот   склоняв до сну. Так ми по черзі спали, аж поки ми не приїхали до Мцхети- там де жив Коба. В Мцхетті були приблизно о 20 00 годині.

рельєфи Кавказьких гір

вівці в сонячному світлі в Кавказьких горах

випас  овець на горах Кавказу

випас овець на Кавказі

За цілий день мандрівки ми здружилися з Кобою. Ввечері заїхали по дорозі в Мцхету до нього додому він зварив чудової кави пригостив хурмою .Коба жив в самому центрі Мцхети. В дома ми застали його сина Лашу  і дружелюбну   собачку, яка як справжня грузинська собака ласувала хурмою. За столом розговорилися про життя в Грузії іперспективи роботи, Лаша  має вищу освіту в сфері туризму, з роботою розказував, що важко. Жінка Коби в Італії на заробітках. Коба   колись був військовим  пропрацював 20 років, а пізніше вирішив зайнятися таксуванням.  Ось так то живуть прості грузини.

       Від мандрівки в нас було багато вражень, Кавказькі гори  і місцева природа нам дуже сподобалися, тому  неодмінно при нагоді   потрібно приїхати знову  в Грузію і помилуватися красою Кавказьких гір.



статті до мандрівки Грузією  День Третій